Кухар Олександра Романівна, магістр філології, вчитель Берегівської угорської гімназії ім. Г. Бетлена «Образи-архетипи в поезії С. Жадана»

 

Кухар О. Р.

магістр філології

 учитель Берегівської угорської гімназії ім. Г. Бетлена

 ОБРАЗИ-АРХЕТИПИ В ПОЕЗІЇ С. ЖАДАНА

На початку минулого століття, разом із розвитком психоаналізу, зросла увага до поняття образів-архетипів у літературознавстві. К. Юнг у своїх дослідженнях із теми колективного несвідомого, застосовує поняття «архетипу» як визначення першоджерела світових моделей. Архетип (з гр. «першообраз») мислиться як прототип, первісний образ. За К. Юнгом, у несвідомому є група сталих елементів, які є обов’язковим набором образів несвідомого. Цей набор є першоджерелом основних образів, мотивів та найпростіших спогадів, що властиві всім людям [7]. Окрім К. Юнга, дослідженням архетипів займалися Р. Чейз, Н. Фрай, Дж. Хіллман, Є. Мелетинський, а також українські літературознавці В. Даниленко, Н. Зборовська, А. Кримський Л. Тарнашинська, А. Шестак та ін.

У літературознавчому словнику-довіднику поняття «архетип» (грецьк. archē – початок і typos – образ) пояснюється як прообраз, первісний образ чи ідея, що «випливаючи на «поверхню» свідомості у формі літературного твору, актуалізують всезагальні стрижневі ознаки, іманентно притаманні національній ментальності і водночас людському родові» [6, с. 65].

Архетип об’єднує ціле людство і належить до колективного несвідомого, однак, знаходячи втілення у конкретних образах, він потрапляє під вплив етнічних рис, ментальності, культури певного народу, в середині якого він формувався та нашаровувався. У цьому його  важлива риса, що може бути властива й образу – сталість у багатогранності. Архетип трансформується під впливом обставин і часу, культурних умов та історичних процесів, однак він має константу – те  головне й домінуюче, що зберігається в ньому поза всіма зовнішніми впливами. Надзвичайно важливою є роль архетипу в змісті твору. О. Галич зауважує: “Архетипи у процесі творчої діяльності розгортаються і набувають певного пластичного оформлення, що дозволяє охарактеризувати добу, до якої належить твір мистецтва, і дух того часу, що зазнає потужного впливу з боку мистецтва” [1, 206].

Час, середовище та умови стають формотворчими чинниками архетипу, що знаходить своє втілення в символах та образах, які набирають форм у художній творчості. Художнє втілення архетипів – це так званий їх переклад мовою сучасності. «Унікальність архетипу в тому, що він постає не лише в контексті мудрого минулого, а й допомагає вибудовувати орієнтири сучасного» [5, с. 23]. В кожен момент існування народу піднімаються ті архетипи й образи, що відповідають сучасним культурним, історичним та політичним ситуаціям.

Архетипне пояснення творів випливає із репрезентації авторами певних образів та символів. Поняття архетипу продуктивне для аналізу творів, аби простежити, яке втілення минуле знайшло в сучасності та як архетипи модифікувалися під впливом сучасних соціокультурних процесів.

Так, один із найвідоміших представників сучасної української літератури Сергій Жадан надзвичайно яскраво використав архетипні образи-символи у своєму поетичному доробку, перенісши їх до осередку постмодерних зрушень, тобто до урбаністичного простору. Побутування архетипних образів, що вибудовуються на ґрунті національного позасвідомого в цілком сучасних творах, зокрема в поезіях, формує потужний струмінь зовсім нового світосприйняття, нерозривно поєднує традиційне й новаторське. Творчість Сергія Жадана перебуває у центрі уваги таких сучасних науковців, як А. Біла, І. Бойцун, Л. Березовчук, О. Коваленко, Н. Лебединцева, Т. Гундорова, Я. Голобородько та ін. Дослідження архетипу у співвідношенні з термінами символу, знаку, образу, міфу, міфологеми, мотиву є актуальною проблемою в літературознавстві. Ми ж розглянемо втілення образів-архетипів у поезії Сергія Жадана.

Одним з найголовніших та значних серед українських національних архетипів є архетип «Дому», він також яскраво представлений у поетичному доробку Сергія Жадана. Дім в етнокультурному розумінні українців – це не тільки батьківська хата й мала Батьківщина, де ти народився, це ще й загальний праобраз України. Однак, коли країна перебуває в складній ситуації, як зараз – образ Домівки виступає ще й як образ пустки, руїни, простору, в якому почуваєшся чужим та незахищеним. Саме так Сергій Жадан подає цей символ у своїх поезіях.

Топос дому для Сергія Жадана тісно пов'язаний із дорогою та мандрами. Його ліричні герої часто подорожують, загубивши стале місце свого існування, вони знаходяться в постійному пошуку. Цей архетип носить у собі сакральне значення, виконує захисну функцію, однак яскраво виражена єкзистенція не дозволяє читачеві відчути безпеку й затишок  у тому образі дому, який подає автор. Як не дивно – саме нестійкі, абстрактні речі допомагають ліричному героєві віднайти ту константу, якої часто не вистачає:

…я зупиняюсь і думаю, що мене тут трима,

Що мене зупиняє дотиками руки?

Мене завжди тримали чужі голоси,

Які я щоранку чув за своїм вікном,

Продавці у крамничках та безтурботні пси

Під небесами, вибілені вапном [4, с. 103].

Дорога в міфологічному уявленні українців завжди носила сакральне значення. Персонаж, що відправляється в путь, має якусь кінцеву мету та для її досягнення долає перешкоди, що зустрічаються на його шляху. Образ та значення дороги в поезії Сергія Жадана модифікуються та підлаштовуються під сучасні урбаністичні реалії, в яких людина розгублена та самотня, втратила свої орієнтири та часто йде у невизначеному напрямку наосліп.

Це, певно, посіяна в нас ущербність –

Потреба шляху, до якої звикли [4, с. 89].

І навіть, якщо ліричний герой знаходить собі місце й осідає в ньому, вибудовуючи довкола своє життя та створюючи ілюзію прихистку та затишку,– його душа все одно прагне дороги, як постійного руху та пошуку:

Прийти в степи

Голодним пустельником…

 … І обживати Місця навколишні.

Вдень на обійсті хазяйнувати…

І тоскно мріяти про степ і вітер [5, с. 66].

У поезіях Сергія Жадана часто зустрічається образ поля чи степу. Цей архетип уже тісно укорінився у свідомості українського народу як образ свободи та водночас родючої землі. У Сергія Жадана образ поля втілюється крізь призму образу жінки:

…коли її шкіра схожа була на поля за вікном –

Так ж глибокі,

Такі ж чужі… [4, с. 324].

Жінка в поетичному доробку Сергія Жадана виступає макрообразом, який переплітається з багатьма мікрообразами: жінка-життя, жінка-земля, жінка-вода, жінка-смерть.

Це і є життя –

Її серцебиття,

Її медичні картки,

Її проїзні квитки… [5, с. 356].

Вода, як архетип, виступає у національній свідомості водночас у двох значеннях – як символ життя, змін, так і символ циклічності й смерті. У поезії Сергія Жадана вода знайшла своє втілення в багатьох образах, основні з яких – це нещадна стихія, яка поглинає життя, залишаючи по собі тільки пам'ять. Цей символ перегукується з біблійним міфом про Всесвітній потоп, за яким настає відродження:

Топи, водо,

наші схили,

огортай наше минуле.

Будемо дивитися на тебе зі схилу.

Будемо згадувати,

що ти в собі сховала.

Будемо шкодувати.

Будемо тішитись [5, с. 176].

Жінка-вода ж в поезіях Сергія Жадана виступає як нестійкий образ нетривалості та змін, однак певної закономірної циклічності «історія рухається по колу, мов океан…» (ст. 17 «Антена»)

Автор порівнює жінку з водою, нестримною непередбачуваною стихією, яка може бути або схильною до тебе, або накрити хвилями й потопити:

Вона навіть схожа на цю воду чимось,

Чимось вони подібні з темною течією,

Мені здається, вона багато чого в неї навчилась –

Зникає разом із нею,

Повертається разом із нею [5, с. 177].

Вода в Сергія Жадана часто має саме чорний колір – колір таємничої глибини, за якою не видно дна, а також колір смерті.

… Так і вона –

Тиша і глибина

Ховають стільки пітьми, що постійно зрина… [5, с. 178].

У багатьох культурах, зокрема й в українській, смерть носить жіночий образ, Сергій Жадан дуже яскраво передає екзистенційні мотиви у своїй поезії саме за допомогою архетипу жінки.

У поезії Сергія Жадана смерть – це сестра чи кохана:

Ти проситимеш трохи ласки,

 щоби було не надто жорстоко,

 щоб не забули тобі покласти

 по срібній монеті на кожне око [4, с. 12].

Так, єдиний образ у Сергія Жадана утворюють кохана-земля, смерть-кохана і смерть-дорога. Досить цікаві міркування з приводу мотиву дороги у творчості Сергія Жадана висловлює Т. Гундорова: «Коли говорити про різницю світовідчувань, то глобальною узагальнювальною метафорою шістдесятників в Україні став «дім», тоді як для бітників та гіпі – «дорога» (концептуальне значення мала назва роману Джека Керуака «В дорозі» (1957)), яка кудись вела. Дорога, яка нікуди не веде, бездомність, безбатьківство – такі координати світу вибирає для себе лідер дев’яностих в Україні – Сергій Жадан» [2, с. 234].

Смерть є одним із мотивів, що найчастіше зустрічається у поезії Сергія Жадана. Поет навіть поступово вибудовує власну символіку, метафорику смерті, розглядаючи її як ще один відрізок існування.

Образ природи в поезіях Сергія Жадана набуває урбаністичного відтінку, просотується ним, ніби проростає плющем крізь кам’яні стіни  міста. Про це свідчить перший вірш із його збірки під назвою «Антена», де автор описує соняшник як символ природи, світла й сонця в урбаністичних реаліях, надаючи йому нових рис:

«Антена повертається соняшником проти світла,

Чутливо ловить у небі ранкові сигнали…» [4, с. 7].

Отже образи-архетипи в поезії Сергія Жадана розкриваються з нового боку на тлі сучасних соціокультурних та історичних зрушень, набувають нових значень, однак залишаються нерозривно пов’язаними з національною свідомістю, що вибудовувалася протягом багатьох століть.

 

Література

1.     Галич О. А. Історія літературознавства : [підручник для філологічних спеціальностей]. – Луганськ : Книжковий світ, 2009. – 264 с. ; портр. ; іл. – (Наукова література)

2.     Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн / Т. Гундорова. – К. : Критика, 2005. – 263 с.

3.     Жадан С. Антена [Текст] : поезії / Сергій Жадан. – Чернівці : Меридіан Черновіц, 2018. – 304 с.

4.     Жадан С. Господь симпатизує аутсайдерам. 10 книг віршів : збірка / Cергій Жадан. – 2-ге вид. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 512 с.

5.     Когут О. В. Архетипні сюжети й образи в сучасній українській драматургії (1997-2007 рр.) : монографія / Оксана Когут. – Рівне : НУВГП, 2010. – 440 с.

6.     Літературознавчий словник-довідник /Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752 с.

7.     Юнг К.Г. Душа и миф. Шесть архетипов / К. Г. Юнг; пер. А.А. Спектор. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2005. – 400 с.