Ласкава Юлія Володимирівна, кандидат філологічних наук, старший викладач Запорізького національного університету «Образ гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепи в історичній поемі В. Северинюка «Україна козацька»: рецептивно-естетичний аспект

 

Ласкава Ю.В.

к. філол. н., ст.викладач

Запорізький національний університет 

ОБРАЗ ГЕТЬМАНА ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ІВАНА МАЗЕПИ В ІСТОРИЧНІЙ ПОЕМІ В.СЕВЕРИНЮКА «УКРАІНА КОЗАЦЬКА»: РЕЦЕПТИВНО-ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ 

Літературна творчість сучасного запорізького письменника та дослідника історичної спадщини козацтва Валентина Северинюка наразі є майже невивченою. Це зумовлює, з одного боку, певну легкість, з якою можна обирати той чи інший аспект цієї творчості задля створення своєрідних пролегоменів до неї. З іншого – перше дослідження має бодай у синоптичному вигляді окреслити той потенціал, який створює літературна творчість В. Северинюка для майбутніх розвідок. Така ситуація обумовила вибір стратегії цього дослідження: історична поема В. Северинюка «Україна козацька» розглядається в суворо обмеженому ракурсі рецептивної естетики, але всі спостереження ми обмежуємо одним із центрів її тяжіння – образом Івана Мазепи, архетипним для української культури та перенасиченим романтичними та неоромантичними рецепціями в літературах західноєвропейській та американській (Дж. Байрон, В. Гюґо, К. Рилєєв, А. Пушкін, Ф. Булґарін, Ґ. Штебін, А. Май, К. Костін, К. Штарк, А. Мютцельбурґ, А. Зондерман, Ю. Словацький, Б. Брехт, Б. Курхан, В. фон Гайденштам та багато інших [1; 2]). Таким чином досягається масштабування мети дослідження: визначити, яким чином сприйняття та кваліфікація стилю історичної поеми В. Северинюка «Україна козацька» обумовлюється естетичною рецепцією образу Івана Мазепи.

Образ Івана Мазепи у свідомості сучасного читача є інтертекстуально детермінованим, тобто ми маємо справу з певним концептом Івана Мазепи, виробленим у літературній традиції й статично присутнім у реципієнта. Умовно він складається з кількох більш-менш автономних компонентів: сюжет романтичного кохання – надзвичайні владні повноваження та статки – патріотизм і намагання об'єднати та посилити Україну – європейська освіченість і меценатство – служба під владою Петра І та перехід на бік Карла ХІІ – страта in effigie та анатема – смерть у Молдавії. Усі ці концептуальні характеристики зумовлюються біографією та історичними фактами, доповнюючись багатьма, часто взаємовиключними акциденціями, що стосуються психологічних особливостей героя. Цей набір сутнісних та акцидентальних характеристик інтертекстуального образу Івана Мазепи формує горизонт очікування читача перед кожною його зустріччю з новою рецепцією образу. 

Горизонт очікування – це термін, запроваджений класиком німецької рецептивної естетики Гансом-Робертом Яуссом на позначення певної підготовленості читача до сприйняття нового тексту, заснованої на свідомому чи несвідомому його знайомстві з правилами жанру та стилю, сформованими впродовж попередньої культурної традиції [3]. Такою традицією рецепції образу Івана Мазепи в читача поеми В. Северинюка є традиція романтична (створення «канонічного» образу) та неоромантична (поема В. Сосюри, націоналістична історіософія представників Празької школи: антитеза Є. Маланюка Гонта – Мазепа, історико-політична концепція Д. Донцова тощо).

Авторська настанова на ретрансляцію традиційного, «очікуваного» концепту Мазепи в «Україні козацькій» мала б призвести до інерції жанрово-стильового континууму та епігонської моделі наслідування: дуже важко вийти за межі усталених уявлень, перебуваючи всередині традиції. У поемі В. Северинюка текст кориґує горизонт очікування в напрямку деформації романтичного канону, що відбувається на всіх рівнях твору: починаючи формально-стилістичним, закінчуючи ідеологічним. Отже, розглянемо особливості трансформації романтичної жанрово-стильової парадигми на різних рівнях твору за висхідною лінією.

На початковому рівні відбувається формально-стилістична трансформація «мазепинського» тексту в історичній поемі В. Северинюка «Україна козацька». Достатньо несподівано в розділі, присвяченому Іванові Мазепі Валентин Северинюк використовує невластивий історичній епіці 3, 4-стопний напіввільний хорей:

Жив заможно, не аскетом.

Бо не личить князю

скніти в хаті, де пороги

вимазані гряззю [2, с.252].

Цей розмір є не лише не властивим епічній поезії, але й доволі рідко презентований в українській поезії загалом. Мала кількість складів, що утворює вірш, зумовлює й характер семантичного ореолу, пов'язаного з певною наспівністю декламації, у чому вірш В. Северинюка споріднюється з ямбом «Енеїди» Котляревського та «Мазепи» Сосюри. Специфіка версифікації – перша особливість поеми «Україна козацька», що входить у протиріччя з горизонтом читацького очікування: по-перше, тут немає силабічної системи, характерної для романтичної традиції зображення Мазепи, а також найбільш поширених у сучасній літературі тонічної системи та верлібру. З певними застереженнями можна говорити про спрямованість стилю поеми в цьому аспекті на бурлескно-травестійну традицію першої половини ХІХ століття.

Образ Мазепи в рецепції В. Северинюка є алегоричним і концептуальним, тобто таким, яким його сприймали реципієнти межі XVIII – ХІХ століть. Алегорія, яку слід розуміти як конкретне вираження, причиново не пов’язаного з ним абстрактного змісту (ідеї), породжує специфічну алегоричну свідомість, що поширюється на всі рівні культури й наслідками якої є естетично вторинні явища ґротеску, співіснування фотографічного натуралізму з різними формами апофатизму й навіть аґностицизму, гіпертрофованого прагнення до прикраси, анонімності, обниження ролі ієрархії імен речей, що найбільшою мірою реалізується в енциклопедії. 

Енциклопедичністю як стилістичним маркером передмодерної доби можна пояснити й надзвичайну вагу інформаційно-довідкового матеріалу в поемі В. Северинюка. 

Коротко окресливши основні параметри можливої рецепції образу гетьмана Івана Мазепи в поемі В. Северинюка на рівні зовнішньої форми вираження, ми підійшли до ідеологічного рівня. На нашу думку, квінтесенцією «мазепинської ідеї» в поемі В. Северинюка є слова:

Стала Десна Рубіконом!

Наче Юлій Цезар,

кинув Гетьман виклик долі –

й історична теза

про її безповоротність

з древньої латини

перевтілилась в насущне

гасло України [2, с. 278]. 

Очевидно, мається на увазі входження до структури ідейного компоненту образу транскультурної складової. Образ гетьмана стає важливим не завдяки своїй естетичній функції, а завдяки тій ідеї (політичній, культурологічній), яка переважає фабульний компонент «України козацької». Образ Івана Мазепи постає в поемі як концепт – своєрідний коґнітивний феномен, у якому відсутні строгі ієрархічні відношення між «головним» і «залежним», а превалює основоположна ідея. Концептуальність образу – головна відмінність рецепції образу Івана Мазепи в поемі В. Северинюка від попередньої традиції.

Таким чином, естетична, історіософська та ідеологічна рецепція образу Івана Мазепи в історичній поемі «Україна козацька» з погляду рецептивної естетики є орієнтованою на реципієнта, обізнаного з просвітницької традицією в літературі початку ХІХ століття, а сам образ Мазепи функціонує в поемі як концепт.

 

Література

1.       Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687 – 1709. Видання друге, доповнене. Київ – Полтава : б. в. 1995. 312 с.

2.       Северинюк В. Україна козацька : Іст. поема; Худож. оформ. Лідія Чир. Львів : Каменяр, 2015. 479 с.

3.       Северинюк В.М. Популярний коментований словник українських прислів'їв та приказок. Луцьк: Твердиня, 2012. 144 с.