Костецька Любов Олександрівна, кандидат філологічних наук, доцент Запорізького національного університету, Овсяницька Ганна Володимирівна, студентка Запорізького національного університету «Готичні риси в романі М. Кідрука «Доки світло не згасне назавжди»

 

Костецька Л. О.

к. філол. н., доцент

Запорізький національний університет

Овсяницька Г. В.

студентка 4 курсу філологічного факультету

Запорізький національний університет

ГОТИЧНІ МОТИВИ У РОМАНІ М. КІДРУКА

«ДОКИ СВІТЛО НЕ ЗГАСНЕ НАЗАВЖДИ» 

У постмодерну епоху феномен готики в культурі має неабияке значення хоча б тому, що естетика темного, жахливого і містичного найчастіше асоціюється з прихованим боком людської природи, підсвідомим. У романі «Нестерпна легкість буття» М. Кундера зазначив, що для людини прагнення падіння є природнім, тим самим перефразувавши думку З. Фройда про інстинктивний потяг до смерті, з якою вище згадане явище має естетично-ідейний зв’язок.

Дослідженням готичних мотивів у матерії тексту займалися такі дослідники як О. Білоус, Н. Букіна, В. Вацуро, І. Гросевич, К. Сізова. Зокрема, О. Білоус дослідив архетипи готичного роману [1], Н. Букіна – модифікації готичного в сучасній українській прозі [3], В. Вацуро – розвиток готичного роману в російській літературі [4], І. Гросевич – образно-сюжетну парадигму в готичній літературі [5], К. Сізова – традиційне й новаторське у постмодерному готичному романі [29].

М. Кідрук – молодий український письменник, автор першого українського технотрилера. Для його стилю письма характерні напружений динамічний сюжет, актуальна гостра, зокрема соціальна, проблематика, звернення до фантастичних мотивів із використанням реальних наукових фактів, схильність до зображення екстремальних психологічних станів персонажів, описова стислість пейзажів, інтер’єру і зовнішності героїв, жанровий симбіоз в межах одного твору. Його творчості приділяли увагу такі науковці як Т. Бондаренко, Л. Костецька, О. Мороз, О. Огульчанська, І. Пасько. Так, Т. Бондаренко дослідила індивідуальний стиль М. Кідрука [2], Л. Костецька – жанр трилера у творчості М. Кідрука [7], а також образи-символи у його романі «Не озирайся і мовчи» [8], О. Мороз – оніми в художньому дискурсі М. Кідрука на матеріалі роману «Твердиня» [9], О. Огульчанська – своєрідність хронотопу в романі «Де немає Бога» [10], І. Пасько – жанрово-стильову специфіку технотрилерів М. Кідрука [11]. Але на цей момент ще не було досліджень, які б репрезентували використання готичних рис письменником у його творчості, зокрема в його останньому романі «Доки світло не згасне назавжди», що й зумовлює актуальність цієї розвідки. Мета статті – дослідити особливості функціонування готичних мотивів у романі.

Прийнято вважати, що виникнення такого літературного поняття як «готика» в сучасному розумінні цього слова пов’язане зі становленням поетики й естетики Преромантизму – своєрідного перехідного етапу від Сентименталізму до Романтизму в культурі другої половини XVIII століття. До цього часу характеристика «готичний» застосовувалася лише до середньовічної архітектури і була синонімом до слова «варварський». Наприкінці століття назване вище поняття повернулося в ужиток у зв’язку з посиленням інтересу до середньовічного минулого – до історії, архітектури, літератури (особливо – до лицарського роману), живопису, народної творчості й стало відображати теперішнє значення, пов’язане з культом надприродного, містичного, похмурого, загадкового і жахливого.

І. Гросевич у дослідженні образно-сюжетної парадигми названого вище поняття стверджує, що в процесі тривалої еволюції літературна готика скристалізувала комплекс жанрово-своєрідних рис та поетикальних констант, акумулювавши широкий діапазон, притаманних тільки їй ознак, тем і мотивів, серед яких боротьба сакрального та інфернального, міфологізм, жах, таємничість, відповідна кольористика, тематико-мотивний та імагологічний рівень [5, с. 275].

В основі будь-якого готичного твору лежить таємниця, яка постійно тримає читача в напрузі від очікування якоїсь несподіванки. Саме тому можна стверджувати, що таємничість готичного твору невідривно пов’язана з поняттями саспенсу (невизначеності, тривоги очікування) і хоррору (жаху), який традиційно поєднується з мотивом смерті, її страхом, який за А. Шопенгауером є своєрідною відразою до зла, з яким смерть асоціюється.

У творі «Доки світло…» ми зустрічаємось із подібним, коли дізнаємося про вбивство Якова Демидовича, вчителя зарубіжної літератури. Жанр готики також культивує мотив зникнення героя, що ми й зустрічаємо у романі, коли розуміємо, що Марк – це і зниклий безвісти підліток, про якого Рута читала в новинах.

На етапі становлення літературної готики як жанрового різновиду в сюжетній структурі будь-якого готичного твору виняткову роль відігравав й образ Замку, що, концентруючи в собі історичний час, виконував роль хронотопу, для якого характерною рисою є подвійна система часових координат: наслідки минулого віддзеркалюються в сьогоденні [5, с. 279].

Деякі дослідники розглядають Замок як образну реалізацію могили (Г. Цахаріас-Лангханс [5, с. 279], В. Вацуро [4, с. 86]), космічного лабіринту, своєрідного символу Вічності (О. Білоус [1, с. 194]). Роль названого образу в романі виконує похмура багатоповерхівка на вулиці Квітки-Основ’яненка: в ній час ніби згущується, завмирає, стає одноріднім, не поділяючись на минуле, теперішнє і майбутнє, тому що будинок ніби «універсалізує» дійсність, наближаючи її до Вічності й береже вхід до іншої версії реальності або іншого, паралельного світу, недарма Марк просить Руту набрати код за допомогою руху ліфту, що знаходиться в тому домі. Цікаво те, що подібний мотив  маніпуляції з міжповерховим механізмом, яка дає доступ у паралельний світ, є ніби «відгомоном» з минулого, а саме – з попереднього твору М. Кідрука «Не озирайся і мовчи».

Просторова замкнутість в готичному жанрі слугує метафізичною в’язницею для героя, адже, потрапляючи в простір готичного топосу, він втрачає будь-який зв’язок як із самим зовнішнім простором, так і з його геометричними законами [5, с. 280]. Так, Рута, перебуваючи у замкненому просторі паралельного світу, перебуває водночас і в будинку, ховаючись у лабіринті кімнат, що рівносильно перебуванню у замкненому просторі власної свідомості. Але коли дівчині вдається вибратися на відкритий простір, їй вдається врятуватися. Недарма Марк говорить школярці, що чим далі вона буде від істот (по суті – від свого реального місцезнаходження, наприклад, в гостях у своєї сестри Індії в Тернополі), тим більша у неї можливість вижити. У цьому випадку мотив дороги і руху стає життєствердним, бо він відганяє смерть, яка в культурі традиційно асоціюється зі статикою,  нерухомістю.

Важлива роль у готичному творі належить кольористиці. Так, у літературі подібного характеру часто присутні похмурі тони, які асоціюються з нічною порою, холодом, сирістю, меланхолією і невідомим. Відчуття тривоги збільшує темрява, адже ніч на рівні асоціативно-образної аури тексту співвідноситься з активізацією демонічних сил [5, с. 285].

Неабияке значення в романі має чорний колір, символіка якого означає, крім абсолютного зла, ще й темний бік життя й людської особистості: нереалізованих потенціальних можливостей і здібностей, внутрішніх страхів, важких переживань, реакції на негатив, що йде з оточення, образ і бажання помститися, смерті, мучеництва, самотності, невідомого і несвідомого. Чорнотою просякнуті Рутини сни: «Над Палацом дітей та молоді клубочилася непроглядна темрява. Нафтово-чорна запона повністю затуляла центр міста. <…> Пітьма не була однорідною. <…> Виникало враження, що світ за ПДМом накрила велетенська грозова хмара, ось тільки насправді хмари не було – була лише бездонна чорна порожнеча» [6, с. 146]. Такий же колір мають стіни її оновленої під час сну кімнати: «Стіни. Чорнота від підлоги до стелі. <…> Рута сунулася ліжком, доки не вперлась у спинку в узголів’ї, а тоді виставила перед собою руки, ніби намагалася відштовхнути чорноту» [6, с. 130]. Чорний колір також можна розглядати як символ небезпеки чи попередження про неї (у фольклорі такими меседжами є чорна хмара або чорний ворон).

Надзвичайно загадковим у романі є образ Анни, який відповідає особливостям готичної естетики. Ця жінка на початку твору постає звичайнісінькою, непримітною вчителькою, але водночас і з тим дуже загадковою. Вона більше слухає, ніж говорить, має схильність до потайливості й звички спостерігати. У творі вчителька біології вперше з’являється як жертва трагічних обставин: вона залишилась вдовою внаслідок убивства її чоловіка хуліганами. Під час похорону Якова Демидовича жінка не впадає у розпач, поводиться досить стримано, але чимось нагадує замислену готесу: «Вона була блідою (єдиний колір, що зберігся на обличчі, – фіолетові розводи під очима), і водночас у тому, як вона трималася, не відчувалося ні смутку, ні гострого розпачу, лише якась нервова зосередженість» [6, с. 36–37]. Пізніше, коли Анна з Рутою говоритимуть про сни і реальність, жінка нагадуватиме генія, наркоманку, потойбічну істоту одночасно, про що свідчитимуть втомлені червоні від неспання очі, ніби вона всю ніч боролася, перебуваючи в символічному трикутнику себе, себе і смерті: «Рута ковтнула слину. Вона зауважила моторошно темні кола під очима вчительки <...> Анна Чорнай скидалася на алкоголічку на початку чергового запою, ось тільки… Очі. Застиглий, сповнений переляку погляд був до болю знайомий» [6, с. 195]. Через деякий час після розмови жінка збожеволіє і навіть скоїть замах на свого, нею ж поверненого з того світу, чоловіка, а потім помре в слідчому ізоляторі від виснаження, оскільки не зможе більше боротися з істотами: «За останні кілька днів усе дуже погіршало. Я не сплю сімнадцяту ніч поспіль. <…> Ще на дев’ятий день у мене виникли труднощі з розрізненням реального життя та сновидінь. Простіше кажучи, замучили галюцинації. Тканина реальності наче стоншилась, і тепер я бачу тих істот повсюди. Це так ніби вони прослизають зі сну в реальне життя» [6, с. 259–260]. Конфлікт життя і смерті, здорового глузду й безумства, світла і темряви в літературі такого характеру є наскрізним. В готичних творах також наявна певна естетизація страждань і вмирання, але цього ми у творі не бачимо, напевно, через те, що задум роману з самого    початку є життєствердним.

Суто готичними персонажами можна вважати потойбічних істот, або як їх називає Рута – сновид, які генетично споріднені з казковими героями-антагоністами, демонами з вірувань, мета яких – стежачи за гармонією у Всесвіті, забирати життя у тих, хто її порушує.

Сновиди схожі на близьких Рути (але тільки вона їх бачить такими), єдине, що їх відрізняє – відсутність очей і точна реакція на слуховий подразник. Сновиди чимось нагадують допельгангерів – «двійників» з німецького фольклору, що не відображаються в дзеркалі та є своєрідними протилежностями ангелам-охоронцям. Зустріч з такими істотами віщує смерть. Відсутність очей у сновид можна пояснити їхньою прямою належністю до сну, адже будь-яке створіння, що перебуває в цьому стані, є фактично сліпим: «Як і хлопець, що його Рута виявила внизу, Іванка також видавалася б нормальною, якби не моторошно закочені очі. <…> Там не було за що чіплятися: ні райдужок, ні зіниць. <…> На кілька секунд переляк цілковито паралізував Руту, дихання стало поверховим, а тіло мовби скувало грубезним шаром гіпсу» [6, с. 161].

Марк бачить цих істот зовсім по-іншому: «Чому вони схожі на моїх рідних? <…> «Це ти їх бачиш такими», – видав Марк. <…> Для мене вони схожі на дементорів із «Гаррі Поттера» чи на назгулів із «Володаря Перснів». <…> Ти бачиш їх з обличчями, бо… <…> – ну, напевно, Всесвіт у такий спосіб показує, на кого найдужче вплинули твої дії, типу, з ким найбільша проблема» [6, с. 225–226].

У сценах з істотами автор вдається до прийомів зображення з точки зору естетики хоррору, що також  властиве літературній готиці. Вражаючим є епізод, коли сновиди вже добралися до школярки, яка вже не в силах опиратися, б’ючись одночасно в істериці й агонії: «Дівчина відчула, як пальці з обламаними нігтями хапають її, залишаючи глибокі подряпини на шкірі живота, грудей і стегон. <…> Дівчині здавалося, ніби плоть поміж її ребрами не витримує напруження, рветься, <…> а натомість в охоплені полум’ям нутрощі прослизає задушлива мертвотна чорнота. Вона задихалася. Лячно хриплячи, Рута закусила губу й засіпалася в судомах» [6, c. 322].

Отже, готичні мотиви знайшли своє традиційне вираження в романі М. Кідрука «Доки світло не згасне назавжди», органічно вписалися в його контекст у вигляді смислового навантаження, надаючи атмосфері твору незвичайного, містично-загадкового звучання.

Література

1. Білоус О. Архетипи готичного роману (спроба семіотичного аналізу готичної прози). Американська література на рубежі ХХ–ХХІ століть: матеріали ІІ Міжнародної конференції з літератури США. Київ, 24–26 вересня 2002 р. К.: ІМВ, 2004. С. 191–197.

2. Бондаренко Т. С. Індивідуальний стиль Макса Кідрука. Молодий вчений. 2013, № 2 (02). С. 54–57. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2013_2%2802%29__11

3. Букіна Н. В. Модифікації готичного в сучасній українській прозі : дис. … канд. філол. наук : 10. 01. 01. Київ, 2016. 192 с.

4. Вацуро В.Э. Готический роман в России. Москва: «Новое литературное обозрение», 2002. 544 с.

5. Гросевич І. В. Літературна ґотика: образно-сюжетна парадигма. Прикарпатський вісник НТШ. Слово. 2019. № 2. С. 275–287. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pvntsh_sl_2019_2_30

6. Кідрук М. Доки світло не згасне назавжди : роман. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2019. 560 с.

7. Костецька Л. О. Жанр трилера в творчості М. Кідрука. Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія: Філологічні науки. 2015, № 2. С. 133–137. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmduf_2015_2_29

8. Костецька Л. О. Образи-символи у романі М. Кідрука «Не озирайся і мовчи». Молодий вчений. 2018. № 1(1). С. 223–226. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2018_1%281%29__55

9. Мороз О. А. Оніми в художньому дискурсі Макса Кідрука (на матеріалі роману «Твердиня»). Вісник Донецького національного університету. Сер. Б : Гуманітарні науки. 2015. № 1–2. С. 167–172. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vdnug_2015_1-2_31

10. Огульчанська О. А. Своєрідність хронотопу в романі Макса Кідрука «Де немає Бога». Прикарпатський вісник НТШ. Слово. 2019. № 3. С. 325–331. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pvntsh_sl_2019_3_41

11. Пасько І. В. Жанрово-стильова специфіка технотрилерів Макса Кідрука. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». Серія : Філологія. Літературознавство. 2016. Т. 276, Вип. 264. С. 86–91. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npchdufl_2016_276_264_16

12. Сізова К. Готичний роман у літературі постмодернізму: традиційне й новаторське. Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. 2013. № 28. С. 254–269.