Василина Катерина Миколаївна, кандидат філологічних наук, доцент Запорізького національного університету «Королева Єлизавета Тюдор в англійській ренесансній памфлетистиці: від демонізації до апологетики»

 

Василина К. М.

к. філол. н., доцент

Запорізький національний університет

 

Королева Єлизавета Тюдор в англійській ренесансній памфлетистиці: від демонізації до апологетики

 

Доба Ренесансу стала визначною віхою у багатьох сферах людської діяльності, сприяла становленню нового типу свідомості та оптимістичного бачення людини та світу. На тлі секуляризації всіх аспектів життя відбувається розширення спектру зображуваних тем, ренесансці із натхненням та завзяттям відкривають реальний земний світ та реальну земну людину. Новітні онтологічні дилеми потребували нових форм мистецької реалізації, тож у сфері літератури відбувається активна модернізація середньовічних, поступове відродження античних та постійне формування нових жанрів та жанрових різновидів.

 

Одним із таких літературних новоутворень в англійській ренесансній літературі став жанр памфлету. Стрімкий розвиток книгодрукування, розширення кола потенційних читачів, зацікавленість реципієнтів у отриманні актуальної та сенсаційної інформації - все це забезпечило успіх памфлетистики. Малий текстовий обсяг памфлету, неусталеність його форми, відсутність будь-яких жанрово-стилістичних канонів чи обмежень дозволяли митцям досить оперативно реагувати на події суспільного життя, а підсилена експресивність риторичного викладення допомагала авторам суттєво впливати на формування суспільної думки й у такий спосіб формувати певні ціннісні орієнтири. Отже, за часів, коли пересічний англієць відчував і добре усвідомлював власну потребу в тому, щоб бути в курсі всіх подій, та за відсутності періодичних друкованих видань, саме памфлет виявлявся дорогоцінним джерелом інформації.

Практично всі визначні події суспільного життя знаходили своє відображення на сторінках памфлетної літератури: хід війни Англії з Францією, страти єретиків, віровідступників, злочинців, відьом, питання літературної творчості та релігійно-політичні події - всі ці теми презентувалися з обовязковим акцентуванням на достовірності та актуальность. При цьому, варто відзначити і підкреслений суб’єктивізм у інтерпретації подій, адже антропоцентричність ренесансного мислення зробила індивідуальний досвід вартим для широкого оприлюднення.

Одним із визначальних політичних чинників, що вплинув не лише на життя англійців, але й на розвиток європейської цивілізації в цілому, став прихід до влади Єлизавети І Тюдор (1558 – 1603), який  виявився такою собі сенсацією і у політичному, і у релігійному, і у буттєвому планах. Нагадаємо, що право цієї жінки на трон було вельми сумнівним, адже вона була народжена від морганатичного шлюбу, неосвяченого римо-католицькою церквою. Тож, католики не вважали її достойною обіймати головну посаду у державі. Та й протестанти не були впевнені у правомірності її претензій на трон, хоча не могли не радіти припиненню жорстоких розправ над противниками католицизму, до яких вдавалася законна спадкоємиця трону Марія Кривава.

Багато політичних діячів сприймали жінку на троні як своєрідну аномалію, адже у патріархатному англійському суспільстві головувати мав тільки чоловік, тож при дворі було багато противників політичної влади Єлизавети І. Крім того, протягом всього періоду правління монархині постійно здійснювалися безрезультатні спроби вирівняти цю ґендерну інверсію  шляхом організації шлюбу королеви із одним із представників монарших осіб Європи. Тож, очевидно, що факт сходження на престол Єлизавети Тюдор став благодатним тлом для розгортання памфлетних дискусій, які мали підкреслено тенденційний характер. І сама вінценосна особа викликала вельми суперечливі почуття у підданих – від ірраціонального страху до благоговійного замилування, почасти інспірованого самою королевою, яка свідомо підтримувала так званий «Тюдорівський міф» (міф про те, що сходження династії Тюдорів на англійський престол, яке поклало край міжусобним руйнівним війнам Ланкастерів і Йорків, стало справжнім благом для Англії).

Для ілюстрації полярності точок зору щодо правління Єлизавети І можна взяти два найвизначніші памфлети – «Перший трубний глас проти жахливого правління жінки» (1558) Джона Нокса [2] та «Гавань справжньої віри та істини» (1559) Джона Ейлмера [1].

Важливо звернути увагу на те, що у творі Нокса анти-єлизаветинські настрої, що резонували із загальними настроями переважної більшості пересічних англійців, виникають ніби випадково. Пояснімо, що цей твір був написаний  відомим протестантським проповідником Джоном Ноксом, який переховувався від гонінь католички Марії Тюдор на континенті. Тож, автор, обурений політикою цієї фанатички, написав памфлет, у якому різко висловився проти права жінок на владу. Втім, його критичні випади були позбавлені адресності (свідчив проти жінок взагалі, не називаючи імені свого головного опонента), до того ж вихід друкованого видання цього памфлету припав на перший рік правління Єлизавети І, отже, складалося враження, що обурення було спрямоване проти неї, що навіть протестанти не підтримують нову правительку. Цей памфлет зображував правління жінки як суцільне зло, підступи лукавого, актуалізуючи середньовічну ідею про диявольську природу слабкої статі.

Усвідомлюючи суспільну загрозу, яку несла з собою нечувана популярність памфлету Нокса, та прагнучи відмінити асоціативне перенесення негативних конотацій цього образу жінки при владі на постать реальної Єлизавети І, Джон Ейлмер видав свій апологетичний памфлет. У цьому творі автор, полемізуючи з Ноксом з приводу того, чиє правління – чоловіків чи жінок – є більш шкідливим для англійців, звертається до читачів із низкою запитань і сам підводить до необхідної відповіді на них. Позиція Ейлмера є однозначною, підтвердженням чому може бути такий текстовий фраґмент: «хто віддав стару добру Британію Юлію та римлянам? – Чоловіки. Хто програв битву з саксонцями? – Чоловіки. У кого Вільям Завойовник відвоював Англію? – У чоловіків… Хто приніс світ Слова Божого в Англію? – Жінка. Хто тепер знов запалює свічку істинної віри, котру задули? Жінка. Отже, очевидно, що у нас набагато більше підстав скаржитись на ті втрати, котрі спричинили чоловіки, що перебували при владі, ніж зітхати про збитки від жіночого правління» [1]. Крім загальної апологетики щодо жіноцтва, твір Ейлмера містить низку про-єлизаветинських пасажів. Акцентуючи увагу на позитивних рисах характеру королеви (глибокій та щирій релігійності, милосерді, політичній мудрості) письменник намагається усіляко наголосити на богоугодності її релігійної позиції, закликати співвітчизників підтримувати королеву-реформаторку, чиє правління є благом для Англії.

Цікаво, що пізніше Джон Нокс, усвідомивши власну помилку, неодноразово вибачався перед Єлизаветою за свою необачність та пояснював, що він мав на меті лише тих вінценосних осіб жіночої статі (королеву Франції Катерину Медічі, королеву-реґентшу Шотландії Марію де Лорейн, її доньку шотландську королеву Марію, королеву Англії Марію Тюдор), котрі гальмували реформаційні процеси в своїх країнах. Що ж до Єлизавети, то її Нокс проголошував «єдиною надією реформаторів» [2, 9]. Це, втім, не допомогло безрозсудному памфлетисту, адже королева, яка ревно вибудовувала свій образ ідеальної правительки, так ніколи його і не пробачила. Вочевидь, це є підтвердженням не лише владної натури монархині, але й тієї великої сили та впливу, що мало друковане слово у згадану епоху. Саме завдяки йому можна було завоювати симпатії підданих або отримати тавро персони нон ґрата. Тому у подальшій своїй кар’єрі Єлизавета постійно опікувалася власним іміджем, визначаючи яким чином зображувати її на портретах, у творах, на сцені тощо.

Література

1.     Aylmer John. An Harborowe for Faithful and Trewe Subjectes. URL : https://sourcebooks.fordham.edu/mod/An%20harborovve%20for%20faithfull%20and%20-%20John%20Aylmer.pdf

2.     Knox John. The First Blast of the Trumpet against the Monstrous Regiment of Women/ Ed. by Edward Arber.  Westminster: Archibald Constable and Co., 1895.  62 p.