Васильєва Маргарита Володимирівна, аспірантка кафедри філологічних дисциплін ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» (м. Старобільськ) «Проблема національної ідентичності в історично-пригодницькій повісті І. Андрусяка «Сірка на порох»

 

Васильєва М. В.,

аспірантка кафедри філологічних дисциплін,

ДЗ «Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка»

(м. Старобільськ)

 

ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В ІСТОРИЧНО-ПРИГОДНИЦЬКІЙ ПОВІСТІ І. АНДРУСЯКА «СІРКА НА ПОРОХ»

 

У контексті суспільно-політичних подій, що наразі відбуваються в країні, особливо гостро постає питання національно-патріотичного виховання молодого покоління українців. Національна ідентичність передбачає усвідомлення особистістю власної причетності до української нації та її системи цінностей: мови, релігії, етичних норм, культурної спадщини тощо. Безперечно, серед важливих чинників формування національної приналежності юних особистостей є твори художньої літератури, зокрема на історичну тему. Останні, за твердженням В. Кизилової, «стають підґрунтям формування в сучасної дитини чи підлітка національного світогляду, любові до Батьківщини, почуття власної гідності, адже в них автором осмислено складні події минулого, дії і вчинки історичних постатей, репрезентовано художні характери, котрі рентгенують і самого письменника як людину, як громадянина, як мислителя з акцентом на його визначальних особистісних рисах» [1].

Сучасну літературу для дітей та юнацтва на історичну тему репрезентовано творами А. Бачинського («Неймовірні пригоди Остапа і Даринки», «Канікули Остапа і Даринки»), О. Гавроша («Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті»), З. Мензатюк, («Таємниця козацької шаблі», «Дике літо в Криму», «Як я руйнувала імперію»), М. Морозенко («Іван Сірко, великий характерник», «Іван Сірко – славетний кошовий»), В. Рутківського («Сторожова застава», «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури та підводний човен») та ін. Автори демонструють нові можливості подачі історичних знань, знайомлять юних читачів із національними традиціями, зберігають і передають пам’ять про національних героїв тощо.

Слушно зазначає Іван Андрусяк: «Мені здається, що нам, сучасним українцям, і дорослим теж, цього дуже бракує – притомного розуміння минувшини, асоціювання себе з нею. Кажучи «історія», ми часто маємо на увазі винятково політичну історію – і думаємо «ох, це ж були нещасні люди, забиті, затуркані, кріпаки, які вічно бідували, жили в гніті» тощо. Насправді ж це далеко не так. Ба більше: якщо ми не «порозуміємося» зі своїми предками, не «відчуємо» їх у собі, не «впізнаємо» себе в них – то наступні покоління точнісінько так само думатимуть про нас як «нещасних, забитих і затурканих»» [4]. В історично-пригодницькій повісті «Сірка на порох» письменник, пропонуючи юному читачеві оригінальну версію моделювання прадавніх подій, акцентує особливу увагу на проблемі національної ідентичності українців. На думку Н. Головченко, автор репрезентує нову тональність (не тужливу, а войовничу), що переплітається з гумором, з елементами гри, і новий погляд на минувшину, закликаючи пізнати справжній характер і цінності своїх предків, переосмислити їхні помилки, вийти на новий рівень свого розвитку, навчитися чітко усвідомлювати виклики сьогодення [3].

І. Андрусяк переносить реципієнтів у містечко Березань Переяславського полку в козацьку епоху й транслює інформацію про події минулого – 1637 року: гетьманування Василя Томиленка, Сави Кононовича, антипольське повстання на чолі з Павлом Бутом. Протиставляючи два українські табори – вільні козаки, що базувалися та Січі, й реєстрове козацтво – письменник демонструє пошуки шляхів самоідентифікації українців, труднощі й слабкості патріотів ХVII століття.

Автор майстерно поєднує реалії історичної епохи з пригодами дитини-підлітка. Головна героїня повісті – Сірка (справжнє ім’я Серафима) – потрапляє у вир небезпечних пригод, що пов’язані з боротьбою за дефіцитну на той час сірку для пороху. Оповідач, поставивши дівчину в центр «козацької» історії, характеризує її як розумну, кмітливу, винахідливу, витривалу, самостійну й освічену особистість, спроможну на сміливий вчинок заради інших людей, майбутнього своєї держави: «Звісно, вона вміє писати! І читати! І думати! І ще багато чого вміє! Що ж тут дивного? Хіба може бути інакше…» [2, 101]. Завдяки живому достовірному образу Сірки, сучасний читач, «примірявши» літературного персонажа на себе, має можливість перенестися в часи козацтва, відчути себе співучасником подій минулого, побачити тогочасну дійсність зсередини, доповнивши художню інтерпретацію історії власними уявленнями.

Художній світ повісті органічно наповнюють історичні довідки про реалії першої половини ХVII століття, дотичні до подій 1637 року, історичні постаті та факти, які не лише поглиблюють пригодницький сюжет твору, а й формують у читача певні знання з історії України. Показовими в цьому плані є відомості про заснування Кодацької фортеці 1635 року: «Це два роки тому було: посунув укотре лях Конєцпольський на Україну, щоб у козаків вольності одібрать. <…> І для цього Конєцпольський вирішив відрізати Україну від Січі: запросив інженерів аж із далекої Франції, щоб вони на березі Дніпра біля Кодацького порога, саме на шляху із Січі в Україну, швиденько збудували міцний замок, справжню фортецю» [2, 38]; інформація про історичних осіб, зокрема Павла Бута: «На Січі тепер верховодить Павлюк, чи то пак Павло Бут. Він у Сулими правою рукою був, якщо пам’ятаєте, й у Варшаву разом із ним поїхав. Там Сулиму стратили, а Павлюкові якось вдалося викрутитися і втекти на Січ» [2, 41] тощо.

Через відверті діалоги головної героїні з названим батьком – дяком Безсмертним – дитяча аудиторія дізнається про слабкість державних прагнень українців, відсутність у тогочасному суспільстві осмисленого, «когнітивного» ставлення до себе, до свого народу, своєї держави: «Он ті ж євреї про свою державу, свій Ісраель, принаймні мріють, а ми ж про свою навіть і не замислюємося» [2, 54], «Наші гетьмани – ніякі не гетьмани насправді, а раби. Більші раби, ніж бідолашні невольники на турецьких галерах. Бо невольники про волю принаймні мріють, прагнуть її, а гетьмани навіть не задумуються над цим» [2, 57]. Запропоновано юним особистостям письменницькі роздуми про релігійно-духовні цінності, єдність Бога незалежно від віри, різницю віри й релігії: «Віра – в душі людини. У твоїй, у моїй…У Срулевій – хоч він інакше Бога називає, але це той самий Бог, інших нема на світі, й кожен до нього власним шляхом іде. Кожна людина – окремо. А в державі не віра – в державі релігія. Це така політика на вірі» [2, 54˗55].

Носіями ментальності українського народу в повісті є козаки – Семен Байка, Іван Безсмертний, Полуян Биченко. Вони прагнуть до відродження самоповаги, гідності українців, їх впевненості у собі. І. Андрусяк наділяє козаків рисами національного характеру й зображує як справжніх патріотів, захисників своєї землі. Так, наприклад, цікаво спостерігати за героїчним вчинком Семена Байки, коли зв’язаний козак «якось умудрився вистрибнути назустріч шаблі», й прийняв смертельний удар, рятуючи Мошка; мужністю й звитягою дяка Безсмертного у шабельному двобої з московитом; самовпевненістю й сміливістю сотника Биченка, який, звітуючись перед гетьманом, «перекручував» інформацію на користь рідного народу. Розкриваючи маловідомі сторінки історії українців, автор знайомить юних реципієнтів із побутом і зброєю козацтва, його звичаями і традиціями: «Коли запорозьке військо виступало в похід, козакам категорично заборонялося вживати алкоголь. За порушення цієї заборони карали жорстоко – в кращому разі проганяли, а в гіршому могли й голову стяти» [2, 50], «Якщо козак викликав козака на чесний бій, то цей бій таки має бути чесним. І ми, присутні при цьому козаки, маємо це засвідчити. Тож ви або приймаєте виклик – і тоді злазите з коня і стаєте до бою, або не приймаєте – і тоді ці люди вільні йти, куди їм заманеться. Такий у нас звичай!» [2, 115].

Не лишає поза увагою письменник і питання толерантного ставлення українців до інших народів, культур: «Навіть у татар – коли вони не нападають серед ночі, оскаженілі, на безоружне село брати ясир, а стикаєшся з ними в житті, спілкуєшся, справи якісь ведеш – дуже багато цікавого виявляється. І навчитися в них чимало чого можна. А вже тим паче в юдеїв – цей народ свого осідку не має, по всьому світу розкиданий, з багатьма народами поруч живе і безліч такого знає, що нам ніяк не гріх у них перейняти» [2, 53]. І. Андрусяк розвіює міф про антисемітизм козаків, підкреслюючи повагу до звичаїв і традицій євреїв: «То наш поранений (Семен Байка – М. В.), виходить, із сулимівців – герой. І тут теж по-геройськи вчинив: зв’язаний по руках і ногах, стрибнув під шаблю чужинця. Заради чого? Щоб юдея врятувати…» [2, 39], «Я знаю, що ваш Бог не дозволяє вам їсти сала <…> Але думаю, що за таких обставин він би й сам не відмовився» [2, 104].

Автор, висвітлюючи особливості національно-політичного життя першої половини ХVII століття й апелюючи до проблеми національної свідомості за часів козацтва, порушує актуальні й для сучасного українця питання, проводить паралелі з сучасними діями та подіями: «...це сила звички: вірити, що десь на чужині є хтось мудріший за тебе, кому ти мусиш підкорятися. У тебе під рукою більше земель, а нерідко й більше війська, ніж у того кроля (короля – М. В.), – але ти повзеш до нього кланятися й лизати лапу тільки тому, що не віриш у себе. <…> Я ж певен, що не у вірі справа, а в державі. Здобудеш свою державу або загинеш у боротьбі за неї – оце має бути наше гасло. А не пошуки, до кого б прибитися» [2, 57], «Ну, в нас узагалі небагато людей думають. Але тих, що думають, трохи є. От тільки всі ми якось, знаєш, порізно. Кожен навіть не за себе, а про себе. Не тримаємось купи. Може тому в нас і два гетьмани…» [2, 58]. Власне ідею національної приналежності письменник озвучує устами Сірки: «То виходить, що нам таки треба першим дістатися до тої сірки і наробити з неї власного пороху. Щоб ні від кого не залежати» [2, 58].

Таким чином, у повісті «Сірка на порох» І. Андрусяк порушує питання національної приналежності українців, демонструє державницькі позиції у часи козацтва, труднощі й слабкості патріотів ХVII століття, проектуючи минуле на сучасні дії та події.

                                                   Література

1.                 «Герої не вмирають!» або Патріотизм у житті та книжці для дітей. Ключ: веб-сайт. URL: http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/513 (дата звернення: 09.09.2020).

2.                 Андрусяк І. Сірка на порох: історично-пригодницька повість. Київ : Фонтан казок, 2020. 136 с.

3.                 Головченко Н. Іван Андрусяк про сірку на порох і проблеми самоідентифікації українців. Буквоїд: веб-сайт. URL: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2020/03/04/083035.html?fbclid=IwAR326JNtKP-usxhr5n-6Bjgjtrv_s_-lkvOkpCpAvUVzkiOED96Geu0_kRY (дата звернення: 15.09.2020).

4.                 Кошовий В. Іван Андрусяк розповів про свою нову книжку «Сірка на порох». ЕСПРЕСО: веб-сайт. URL: https://espreso.tv/article/2019/12/17/ivan_andrusyak_rozpoviv_pro_svoyu_novu_knyzhku_sirka_na_porokh (дата звернення: 09.09.2020).