Братчикова Інесса Владиславівна, студентка магістратури Запорізького національного університету «Домисел і вимисел у романі В. Даниленка «Капелюх Сікорського»

 

Братчикова І. В.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер. : Кравченко В. О., к. філол. н., професор 

 

ДОМИСЕЛ І ВИМИСЕЛ У РОМАНІ В. ДАНИЛЕНКА

«КАПЕЛЮХ СІКОРСЬКОГО»

 

Художня біографія – це переплетення в художньому тексті реальних фактів, домислу та вимислу. Домисел і вимисел не є тотожними поняттями. Вигадка художня, або вимисел, – важливий аспект літературної творчості, необхідна її умова, пов’язана зі специфікою креативного уявлення та фантазійного мислення, не скутого обов’язковими нормативами поетик, спрямована на формування неперебутніх мистецьких феноменів, які засвідчують, за спостереженнями Аристотеля, «не те, що справді сталося, а те, що могло б статися, тобто можливе або неминуче» [5, с. 173].

Домисел – різновид фантазії, логічно вмонтований здогад, процес остаточного освоєння осмислюваного матеріалу, не підкріпленого прикладами [5, с. 294].

Отож, відхилення автора від фактів реальної дійсності (замовчування їх, перестановка місцями, порушення хронологічної послідовності другорядних фактів тощо), посилення або послаблення окремих рис у характері реального історичного персонажа, творчий підхід до історичних документів – все це художній домисел. Введення ж окремих епізодів, подій або персонажів, що не існували в історії, представляє собою вимисел [1, с. 113].

Вимисел і домисел дозволяють не сліпо копіювати історичні факти, до того ж часто-густо розрізнені, неповні, а й інтерпретувати їх, додавати важливі «обертони» зображення, надавати рис актуалізації змісту [4, с. 52-53].

Питання структурування історичної правди та художньої версії відображені у працях таких літературознавців, як Л. Александрова, В. Беляєв, Б. Мельничук, І. Мотяшов, М. Сиротюк тощо.

В. Беляєв стверджує, що «намалювати картину далекого минулого, створити історичну перспективу не можна лише на основі навіть найстараннішого вивчення історії. Для того, щоб всі ці події і факти систематизувалися, організувалися в єдину струнку картину, необхідний творчий домисел» [2, с. 330].

М. Сиротюк в своїх дослідженнях зазначив: «…якщо фактична історія складає зміст історичного матеріалу, його «матеріальне тіло», то поетична фантазія дає йому живу душу й красу, без яких про мистецтво й годі говорити» [6, с. 40].

Отже документальна правда, домисел і вимисел доповнюють одне одного, а їх комплексне поєднання у творі дає цінний художній матеріал.

У 2010 р. в світ вийшов роман В. Даниленка «Капелюх Сікорського», у якому письменник романтизував біографію всесвітньо відомого авіаконструктора Ігоря Сікорського, поєднавши в тексті твору реальні історичні факти з авторським домислом та вимислом.

Одним із прикладів вимислу в романі В. Даниленка «Капелюх Сікорського» є романтичні відносини Ігоря Сікорського зі старшою за нього на два з половиною роки Кароліною Гулій, із якою, за сюжетом твору, він зустрівся на порозі свого чотирнадцятиліття: «Вона була зовсім близько, ця гостроязика жінка, трохи старша за нього. Її очі сміялися, а все тіло випромінювало радість» [3, с. 13]. Усе, що пов’язано з життям Кароліни Гулій, є фантазією В. Даниленка, бо немає жодних документів, які свідчать, що така людина існувала в реальному житті.

За версією автора, саме Кароліна стала першою жінкою Ігоря Сікорського і єдиною, кого він по-справжньому кохав: «А ти знаєш, що за одну ніч жінка може відправити чоловіка в рай?» [3, с. 13]. Вперше зустрівши дівчину в заростях Зозулиної Дачі, майбутній авіаконструктор впустив її в своє серце і більше не відпускав ніколи.

Навіть дізнавшись історію Кароліни Гулій, яка з учениці приватної жіночої гімназії перетворилася на зозульку-повію, хлопчик, яким на той час був Ігор Сікорський, навіть не допускав думки про відмову від неї. І коли вже жінкою вона вдало вийшла заміж за службовця цукрових і рафінованих заводів братів Терещенків, змінивши бордель на Подолі на апартаменти на Липках, Сікорський, згідно із версією В. Даниленка, продовжує думати і мріяти про Кароліну.

«Коли прославишся і заробиш багато грошей, знімеш для мене в «Континенталі» такі апартаменти, які знімав тут емір Бухари Сеїд-Абдул-Ахат-Хан, запросиш, влаштуєш романтичну зустріч, і будемо кохатися, розмовляти й насолоджуватися життям» [3, с. 22], – саме з цих слів в романі починається шлях Ігоря Сікорського до успіху.

Про конструювання гелікоптера, за сюжетом твору, він також уперше задумується після того, як бачить сон, у якому він і Кароліна Гулій літають за допомогою приладнаного до спини дівчини гвинта: «Приладнав до її спини вісь із гвинтом, схожим на парасолю. Накрутив, пустив – і гвинт підняв жінку в небо» [3, с. 23]. Це сновидіння стало поштовхом до створення юним Сікорським дерев’яного макета гелікоптера.

Остаточно у своєму стремлінні сконструювати справжній гелікоптер Ігор Сікорський укріпився після розмови з Кароліною Гулій, якій показав зроблену ним «іграшку»: «Я зробив його схожим на тебе, – підняв іграшку. – Цей дерев’яний птах нагадує твоє тіло» [3, с. 27].

Прагнення завоювати прихильність Кароліни Гулій стає головною причиною того, що Ігор Сікорський обрав шлях, який привів його до винаходу першого у світі гелікоптера, і це є основним елементом вимислу в романі «Капелюх Сікорського» В. Даниленка.

У творі проглядаються не лише елементи вимислу, але й домислу. Домислом, наприклад, є історія капелюха, який, за версією В. Даниленка, йому подарувала Кароліна Гулій під час їх першої зустрічі на Зозулиній Дачі: «Вдягни, цей капелюх називається федора. У ньому ти будеш дорослішим» [3, с. 14].

Підтверджений факт, що Сікорський піднімав у повітря свої нові машини незмінно в одному й тому ж головному уборі, що приносив йому вдачу: «Цей капелюх – його оберіг. У ньому він випробовує всі свої літаки» [3, с. 221]. В одному з інтерв’ю Георгій Лошкарьов, який був родичем відомого авіаконструктора, розповідав, що відвідував кабінет Ігоря Сікорського у створеній ним компанії в Конектикуті і бачив цей капелюх [7]. Цей капелюх насправді існував, Ігор Сікорський одягав його перед важливими польотами на вдачу, але В. Даниленко домислив його походження, романтизував усе, що пов’язане з ним.

Отже, у романі «Капелюх Сікорського» В. Даниленка домисел і вимисел є головними формозмістовими чинниками, на яких будується фабула твору.

Література

1.    Александрова Л. Советский исторический роман и вопросы историзма. Київ : Изд-во Киевского университета, 1971. 156 с.

2.  Беляєв В. Український радянський історичний роман. Питання української радянської літератури: Літературно-критичні статті. Київ : Рад. письм. 1955. С. 315–342.

3.  Даниленко В. Капелюх Сікорського : роман. Львів : Літературна агенція «Піраміда», 2014. 290 с.

4.    Ласкава Ю. Історико-біографічна література як сукупність жанрових форм та художніх методів (на прикладі творів про П. Калнишевського). Вісник Запорізького національного університету : зб. наук. пр. Філологічні науки. Запоріжжя, 2010. № 1. С. 51-57.

5.  Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. Ковалів. Київ : ВЦ «Академія», 2007. Т. 1 : М-Я. С. 608.

6.       Сиротюк М. Український радянський історичний роман : Проблема історичної та художньої правди. Київ : Вид-во АН УРСР. 1962. 395 с.

7.  Шляпа выдающегося авиаконструктора Игоря Сикорского, родившегося и выросшего в Киеве, хранится в США как талисман. URL: http://www.aviation.com.ua/news/323/remote/ (дата звернення : 14.05.2020).