Ніколова Олександра Олександрівна, доктор філологічних наук, професор Запорізького національного університету «Специфіка хронотопу кінороману П. Яценка «Нечуй. Немов. Небач»

 

Ніколова О.О.,

д. філол. н., доцент

Запорізький національний університет

 

СПЕЦИФІКА ХРОНОТОПУ КІНОРОМАНУ П. ЯЦЕНКА
«НЕЧУЙ. НЕМОВ. НЕБАЧ»

 Хронотоп (досл. «часопростір») – «суттєвий взаємозв’язок часових та просторових відносин, художньо освоєних у літературі» [1, с. 234]. У літературознавство це поняття вводить М. Бахтін; йому ж належить заслуга диференціації та детального дослідження різноманітних видів хронотопу [1].

Аналіз хронотопу сприяє усвідомленню специфіки художнього світу, а також – формуванню уявлень про особливості важливих жанрових модифікацій, що закономірно віддзеркалюють значущі тенденції розвитку мистецтва слова на певному етапі у їхньому співвідношенні із надбаннями попередніх культурно-історичних епох. Адже «хронотоп має суттєве жанрове значення. Можна прямо сказати, що жанр та жанрові різновиди визначаються саме хронотопом» [1, с. 235].

В цьому аспекті перспективними є студії здобутків сучасної української літератури в цілому та кінороману П. Яценка «Нечуй. Немов. Небач» (2017 р.) –зокрема.

Даний твір – цікавий феномен вітчизняної художньої словесності, який поправу заслуговує на увагу критики. У ньому зображено історію життя українського письменника ХІХ ст. Івана Нечуя-Левицького від дитинства до самої смерті.

За словами автора, головною метою було «реконструювати деякі епізоди» біографії знаного митця, «базуючись на невеликих відомих нам фактах»: «На мою думку, Нечуй-Левицький недооцінений. Ми знаємо дуже багато інших культурних героїв, і Нечуй-Левицький, звичайно, в цьому пантеоні. Насправді, він дуже загадкова особистість. Він прожив 80 років і помер у 1918, коли Україна на короткий час здобула незалежність. Але відомостей про його життя лишилось не так багато. Це людина – загадка» [4].

Але читачеві пропонується не біографічний роман, з іманентним йому хронотопом, а дещо значно складніше: твір може бути розглянутий в контексті різноманітних жанрових традицій, кожна з яких промовисто демонструє потужні тренди розвитку культури ХХІ ст., а також – особливості переосмислення категорій часу та простору художньою свідомістю.

Світ кінороману П. Яценка існує на перетині різних часових та просторових площин, які поєднуються в органічне ціле завдяки центральному персонажу: образ Івана Нечуя-Левицького стає тим фокусом, який забезпечує цілісність наративу.

Критики звернули увагу на подібність твору П. Яценка такому феномену сучасної культури як стимпанк. Як зазначає Т. Мейзерська: «З історії літератури відомо, що винахід жанру стимпанку належить американському письменнику Кевіну Джетеру, який у 1987 році застосував його в  якості  пародії  на  популярний  жанр  кіберпанку. Проте  на  відміну  від  останнього,  події  якого  розгортаються  у  світі  високих  комп’ютерних  технологій, паропанк описує альтернативне суспільство, яке зупинилось на парових і механічних технологіях  другої  половини  XIX  ст.,  що  свого  найвищого розквіту досягли у вікторіанській Англії 70-80-х років ХІХ ст. – часу, який співпав із вивершенням художнього таланту Івана Нечуя-Левицького. Наявність  у  стимпанку  специфічної  художньої  форми дав  підстави  для  виникнення  специфічного  стимпанк-стилю, який наскрізно простежується і у кіноромані Петра Яценка» [2, с. 139].

П. Яценко зазначав: «Всі наші уявлення про ХІХ століття досить архаїчні завдяки нашій шкільній освіті, підручникам. Коли я почав глибше в це «закопуватись», вивчати літературу, історичні матеріали, з’ясувалось, що не такі вже ми були і відсталі. Ще до народження Левицького, в він народився у 1838 році, на мануфактурах в Україні широко застосовувались парові машини…

Мене цікавили дуже утилітарні речі. І, насправді, життя було не таким архаїчним, як нам може здаватися зараз» [4].

В кіноромані є певна настанова на правдоподібність, пов’язана, окрім  іншого, також й з чіткою вказівкою на час та місце дії кожного розділу: «1861, Львів», «1844, Київська губернія», «1859, Київ» тощо. Детальне зображення реалій минулого, поява у якості дійових осіб історичних особистостей (Михайла Драгоманова, Михайла Старицького, Тараса Шевченка тощо) доповнюють картину нібито історично-біографічного роману. Проте потужна фантастично-містична сюжетна лінія нівелює всі очікування, виходячи  подекуди за межі як історично-біографічного, так і «вікторіанського», стимпанківського хронотопу. 

В цьому плані твір П. Яценка може бути співвіднесений також з традиціями такого феномену сучасної культури як мешап або меш-ап (від англ. mashup – «змішувати», «збовтувати»). У 2009 р. критик «New York Times» Адам Коен використав дане поняття для характеристики роману Сета Грема-Сміта «Гордість та упередження і зомбі» [6]. Ознакою мешапу є «поєднання непоєднуваного»: «класичний текст + монстри» («Розум, почуття і гади морські», «Андроїд Кареніна» Б. Вінтерса, «Гордість і упередження і зомбі: світанок жаху» С. Хокенсміта тощо), «історична особистість + монстри» («Авраам Лінкольн: мисливець на вампірів» С. Грем-Сміта, «Королева Вікторія: Мисливиця на демонів»  А. Е. Мурет) [3] тощо. Хронотоп мешапу є синкретичним, квазіісторичним, умовно-фантастичним.

В кіноромані «Нечуй. Немов. Небач» історична особистість (І. Нечуй-Левицький) змушена взаємодіяти з «монстрами» («галицькими опирями», які оселяються в його серці). Серце українського письменника в такий спосіб стає ніби символічним осередком української культури і державності, адже опирі є охоронцями надважливого документу – охоронної грамоти Червоної Русі, отриманої від Орди Данилом Галицьким. Містично-фантастична атмосфера посилюється також завдяки появі Трьох Безсмертних Гравців, панів з Півночі, Сходу та Заходу.

З іншого боку, твір П. Яценка може бути проінтерпретований ще й в контексті традицій biofiction: йдеться про «вільну белетризацію біографій видатних письменників вікторіанської доби, виокремлену А. Бюссіном та К. Каплан у специфічний піджанр» [5]. Огляді існуючих різновидів biofiction в англійській літературі представлений у студіях О. Тупахіної [5]. «Незважаючи на подекуди ретельно реконструйоване історико-документальне тло, створювані в таких романах образи-симулякри мають мало спільного із історичними референтами» [5]. Подібно до вікторіанських письменників, які стають персонажами ними ж створених художніх світів [5], український майстер слова ХІХ ст. теж показаний учасником подій, що актуалізують знакові культурні асоціації в обізнаного реципієнта (і не лише з його власними творами). Завдяки цьому створюється інтертекстуальний хронотоп.

Отже, оповідь у кіноромані П. Яценка виводиться за кордони конкретної історичної доби та країни – у Вічність. Специфіка хронотопу визначається поєднанням у межах художнього світу твору різних часових та просторових площин, що актуалізують асоціації із новітніми жанровими формами сучасної культури.

Література 

1. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. Москва: Художественная литература. 1975. С. 234-408.

2. Мейзерська Т. С. Інтертекст роману Петра Яценка «Нечуй. Немов. Небач». Сучасні літературознавчі студії. 2018. Випуск 15. С. 138-142.

3. Рекулак  Дж.  «Мы  вторглись  в  чопорный  мир  классической  литературы  с  помощью  вопиющего  элемента»  :  интервью  креативного директора  издательства  «Quirk  Books»,  выпустившего  «Гордость  и предубеждение  и  зомби»  и  «Андроид  Каренина»,  о  новом  литературном жанре «мэшап-романов»; вел Т. Дорофеев.  Буквоїд. 2011. 20 червня. Режим доступу. URL : http://bukvoid.com.ua/digest/2011/06/20/085200.html. (Дата звернення 06.09.2020).

4. Роман «Нечуй. Немов. Небач»: кохання і зрада Нечуя-Левицького в добу парових машин. Письменник Петро Яценко розповів про літературний проект «Нечуй. Немов. Небач». Режим доступу. URL :  https://hromadske.radio/podcasts/rankova-hvylya/roman-nechuy-nemov-nebach-kohannya-i-zrada-nechuya-levyckogo-v-dobu-parovyh-mashyn (Дата звернення 06.09.2020).

5.Тупахіна О. В. Повернення автора»: автороцентризм у поствікторіанському романі порубіжжя ХХ – ХХІ ст. Режим доступу. URL : https://zarlit.dp.ua/index.php/BP/article/view/143/143. (Дата звернення 06.09.2020).

6. Cohen A. Mr. Darcy Woos Elizabeth Bennet While Zombies Attack. New York Times. 14 April 2009. A22 (L). par. 12. Режим доступу. URL : https://www.nytimes.com/2009/04/14/opinion/14tue4.html. (Дата  звернення 10.09. 2020).