Соболь Оксана Вікторівна, аспірантка Запорізького національного університету «Лондонський текст у творі П. Акройда «Шекспір. Біографія»: історичний факт vs художній домисел»

 

Соболь О. В.

аспірант

Запорізький національний університет 

ЛОНДОНСЬКИЙ ТЕКСТ У ТВОРІ П. АКРОЙДА «ШЕКСПІР. БІОГРАФІЯ»: ІСТОРИЧНИЙ ФАКТ VS ХУДОЖНІЙ ДОМИСЕЛ 

Лондонський текст англійської літератури є одним із найяскравіших прикладів так званого «тексту міста» – художнього феномену, який протягом останніх десятиліть незмінно привертає увагу вчених. Він фігурує у багатьох творах всесвітньо відомих письменників та є об’єктом великої кількості наукових розвідок. Значне місце у формуванні лондонського тексту посідає образ Лондона шекспірівських часів, який є популярним не лише серед ренесансних авторів, а й серед сучасних письменників.

Вельми показовим у цьому плані постає твір П. Акройда «Шекспір Біографія» (2005), у якому гармонійно поєднуються історичні факти та авторський домисел. Значну роль у створенні образу Лондона у творі П. Акройда відіграють паратекстуальні елементи. Вони увиразнюють фактографічну складову, доповнюючи літературний образ міста історично достовірними відомостями.

Теорія паратекстуальності сформувалася на основі фундаментальних робіт Ж. Женетта [6], І. Рейтера [9], Дж. МакГана [8], А. Міхильова [3] та ін. Перша спроба виділити паратекстуальність як один із типів інтертекстуальної взаємодії належить французькому літературознавцю Ж. Женетту, який у своїй праці «Палімпсести: Література другого ступеня» (1982) визначив паратекстуальність як відношення тексту до своєї назви, післямови, епіграфа [2, с. 244-245; 1, с. 250]. Окрім того, дослідник розділяє елементи паратексту на дві великі групи: перітекст (назва та підзаголовок твору, заголовки розділів, епіграфи, передмова та післямова, коментарі тощо) і епітекст (інтерв'ю з автором, рецензії критиків, рекламні оголошення тощо). Перітекстом вважаються елементи, що можна знайти «всередині» тексту, у той час як епітекст співвідноситься з «зовнішніми» по відношенню до тексту елементами [7, с. 251].

Французький дослідник І. Рейтер у своїй роботі «Вступ до аналізу тексту» (1996) визначає паратекстуальність як відношення тексту твору до позатекстової частини, hors-texte [9, с. 138]. Натомість О. В. Погорєлова розглядає паратекст як особливу зону між текстовою та позатекстовою реальностями, основною метою якої є побудова діалогу між власне твором та читачем, а також між культурною пам’яттю читача та задумом автора [4, c. 92].

Зважаючи на розрізненість наукових поглядів, параткстуальність доцільно розуміти як складну систему міжтекстових зв’язків основного авторського наративу з тими елементами твору, які безпосередньо задіяні у формуванні його композиційно-структурного оформлення та графічно-візуальної репрезентації, сприяють продукуванню смислів і забезпечують смислову єдність та завершеність літературного артефакту [5, c. 100].

Загалом не існує єдиної загальноприйнятої класифікації паратекстуальних елементів, однак, зважаючи на їхнє місцезнаходження по відношенню до основного тексту, можна виокремити три групи елементів паратексту: передтекстові, власне текстові та позатекстові. До передтекстових елементів відносяться ім’я автора, назва твору, передмова, присвята та авторське звернення. Власне текстові елементи включають назви частин, назви розділів, заголовні комплекси, проміжні заголовки, епіграфи та ілюстрації. Позатекстовими елементами вважаються післямова, коментарі, примітки, бібліографія, хронологічна таблиця, оформлення книги тощо.

Лондон виступає одним із ключових топосів твору, де відбувається майже дві третини подій. П. Акройд майстерно комбінує художні описи та історично достовірні відомості, завдяки чому читач «занурюється у атмосферу» та сприймає описувані події у якості історичної правди.

Для створення фактографічно достовірного образу Лондона на сторінках твору П. Акройда «Шекспір. Біографія» провідну роль відіграють власне текстові та позатекстові елементи паратексту, а саме ілюстрації, коментарі, назви розділів, примітки, бібліографія. Натомість передтекстові елементи паратексту у творі П. Акройда не мають значного впливу на формування фактографічної основи образу Лондона.

Ілюстрації представляють одну із ключових груп власне текстових елементів паратексту, що візуально легітимізують фактографічність у зображенні Лондона у творі П. Акройда. Вони виконують естетичну та інформативну функцію, даючи читачеві необхідні деталі для створення необхідного образу міста під час прочитання ілюстрованої частини твору. Так, наприклад, на ілюстраціях до другої та третьої частин – «The Queen’s Men» та «Lord Strange’s Men» – детально зображено лондонські вулиці, на яких будуть розгортатися події. Окрім того, твір П. Акройда містить історично достовірні зображення Лондону в 1616 році та його визначних місць, таких як Собор Святого Павла, Беар-Гарден та театр «Глобус».

Не менш важливими є назви розділів, які не лише долучаються до створення тексту Лондона, а й пов’язують його як топос із творами самого В. Шекспіра. Так, наприклад, назва розділу «To morrow, toward London» не лише налаштовує читача на сприйняття Лондону як основного місця дії даного розділу, а й створює інтертекстуальний зв’язок між твором П. Акройда та п’єсою В. Шекспіра «Генріх IV» [10]. Інтертекстуальні відносини, сформовані між текстами за допомогою назви розділу, активують фонові знання читача та доповнюють образ Лондона у творі П. Акройда інформацією про Лондон, описаний самим В. Шекспіром у п’єсі.

Значною мірою на формування образу Лондона впливають такі позатекстові елементи паратексту як коментарі та примітки.

Коментарі, спрямовані на підтвердження історичної достовірності описуваних подій, у творі П. Акройда мають переважно прагматичний характер. Вони  містять в собі інформацію, за допомогою якої здійснюється процес раціонального пізнання світу читачем і забезпечується успішна взаємодія з текстом та є зазвичай спрямовані на пояснення термінів та реалій. Наприклад, щоб пов’язати створений у своєму творі образ міста із Лондоном шекспірівської доби П. Акройд включає у текст значну кількість реалій, таких як Вест-Енд – район торгівлі та розваг у центрі Лондона  [6, с. 191], Судові інни – чотири корпорації баррістерів (адвокатів, які мають право виступати у вищих судах) в Лондоні [6, с. 43], Патерностер-роу – традиційна книжкова вулиця в Лондоні; назву отримала від молитовників, що продавалися в крамницях: Pater noster – «Отче наш» (лат.) [6, с. 93].

Примітки використовуються автором аби підтвердити або протиставити власне бачення художніх деталей образу Лондона за допомогою посилання на авторитетних авторів шекспірівської доби. Так, наприклад, П. Акройд, описуючи зачумлений Лондон 1609 року на підтримку художнього опису наводить слова відомого англійського драматурга та памфлетиста Томаса Деккера, який скаржиться, що  «єдина радість, яка тепер залишилася, – це задоволення зітхати і оплакувати лиха нашого часу» та «театри (немов таверни, що залишилися без господарів) стоять з замкненими дверима, прапори спущені, зовсім як в заражених будинках, чиї господарі втекли, сподіваючись сховатися в селі» [6, с. 329].

Однак, нерідко П. Акройд іронізує над ідеалізованим зображенням Лондона у творах ренесансних поетів, навмисно цитуючи їх поряд із контрастним зображенням ницості, що панувала у більшості лондонських районів того часу. Так, наприклад, автор іронічно повторює слова шотландського поета Вільяма Данбара, що назвав Лондон «квіткою всіх міст», описуючи лондонське передмістя та тамтешній запах, адже «Лондон можна було відчути по цьому запаху в радіусі 25 миль» [6, с. 86].

Важливе значення для створення фактографічного підґрунтя образу Лондона у творі П. Акройда має бібліографія. Бібліографія є елементом паратексту специфічним для жанру літературної біографії, який значним чином підвищує ступінь історичної достовірності образу Лондона у тексті, допускаючи лише незначний відсоток авторського домислу.

 Авторський домисел у цьому творі реалізується здебільшого на рівні перманентної хронотопізації магістрального сюжету, його перипетій та колізій. Автор повсякчас «розміщує» свого протагоніста (головного героя біограіфчного твору – поета і драматурга Вільяма Шекспіра) у тій чи іншій просторовій локації, яка реально існувала у тогочасній Англії, тим самим одночасно досягаючи двох цілей. По-перше, апеляція до конкретного топоніму, гідроніму, урбаноніму забезпечує правдоподібність чи навіть вірогідність описуваної ситуації, адже реальність самої локації не викликає у читача жодних сумнівів. По-друге, «присутність» Шекспіра в певному місці, будь то  якась вулиця, будівля театру, собор, шинок, таверна або міст, надає згаданому чи описаному ореолу сакральності. Домисел по суті міфологізує лондонський текст, наділяючи матеріальну реальність духовною цінністю – органічним зв’язком з постаттю центральної фігури національної культурної традиції .

Таким чином, у творі «Шекспір. Біографія» П. Акройд створює багатогранний та об’ємний образ Лондона, що не лише виступає тлом для описуваних подій, а й значною мірою визначає характер їхнього сприйняття читачем. Автор гармонійно поєднує художній домисел із історичними фактами, представляючи художньо переконливий образ Лондону шекспірівської доби. Фактографічність значною мірою досягається за рахунок залучення таких паратекстуальних елементів як ілюстрації, назви розділів, коментарі, примітки та бібліографія.

Література

1.   Будний В. В., Ільницький М. М. Порівняльне літературознавство. Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 430 с.

2.   Дорофеева В. А. Об интертекстуальности художественного текста : Царскосельские чтения.  URL : https://cyberleninka.ru/article/n/ob-intertekstualnosti-hudozhestvennogo-teksta.

3.   Михилев А. Д. Интертекстуальность и паратекстуальность как способ смыслового расширения и эстетизации детективных романов Сан-Антонио (Фредерика Дара). Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. : Філологія. 2016. № 24. Т. 1. С. 113–116.

4.   Погорєлова О. В. Специфіка паратекстуальності лірики О. Ірванця. Наукові записки ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. Харків, 2014. Вип. 2 (78). Ч. 1. С. 91-99.

5.   Торкут Н. М., Соболь О. В. Специфіка і функції паратексту у творі П. Акройда «Шекспір. Біографія». Ренесансні студії. Запоріжжя : Класичний приватний університет, 2019. Вип. 31–32. С. 96-112.

6.   Ackroyd P. Shakespeare: The Biography. London : Anchor Book Press, 2006. 572 p.

7.   Genette G. Paratext. Thresholds of interpretation. Cambridge : Cambridge University Press, 1997. 427 p.

8.   McGann J. The Textual Introduction. Princeton : Princeton  University Press, 1991. 226 p.

9.   Reuter Y. Introduction a l’analyse du texte. 2 ed. Paris : Dunod, 1996. – 179 p.

10.            Shakespeare W. Henry IV. Open Source Shakespeare. URL: http://shakespeare.mit.edu/2henryiv/full.html.