Миронюк Юлія Юріївна, студентка магістратури Запорізького національного університету «Художня деталь як засіб характеротворення в романі В. Шкляра «Характерник»

 

Миронюк Ю. Ю.

студентка 2 курсу магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Ніколаєнко В. М. 

ХУДОЖНЯ ДЕТАЛЬ ЯК ЗАСІБ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ
В РОМАНІ В. ШКЛЯРА «ХАРАКТЕРНИК» 

Кожен твір мистецтва – це окрема реальність, наповнена лише їй притаманними елементами, засобами увиразнення, персонажами тощо. Саме вони індивідуалізують сформовану митцем художню дійсність і дозволяють йому реалізувати задум якомога точніше та повніше. Без великого арсеналу зображально-виражальних засобів не обійтися, навіть якщо письменник має на меті більш-менш правдиво відтворити події минулого, активно послуговуючись історичним матеріалом, а тим паче – під час характеротворення.

Одним із потужних засобів увиразнення персонажів є художня деталь. У «Літературознавчому словнику-довіднику» подається таке визначення цього поняття: «Засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція» [2, с. 718]. Утім, у науці існує чимало різних визначень цього поняття, на чому, наприклад, акцентує А. Мартинець. Деталь трактують як важливу подробицю, частину художнього образу або частину твору, «що надає йому особливої переконливості, робить його семантично вагомішим, змістовнішим» [див. : 3, с. 266]. Дослідник Є. Добін указує на те, що деталь є мініатюрною моделлю мистецтва, оскільки в невеликій формі вміщується кілька змістових аспектів, що їх можна довільно інтерпретувати [цит. за 3, с. 266]. 

Історико-фантастичний роман В. Шкляра «Характерник» має велику галерею образів, і кожен наділений неповторними якостями. Актуальність поданої теми полягає в тому, що використання художньої деталі при змалюванні історичних подій і постатей не лише «оживлює» простір твору, а й відтіняє риси зовнішності та вдачі персонажів, позбавляючи їх пласкості й недостовірності, поглиблює символізм і поетикальну наснаженість твору. Мета розвідки – визначити чинники, що формують образи персонажів роману «Характерник». Поставлено такі завдання: 1) дати визначення та характеристику художньої деталі в контексті формування персонажів; 2) визначити роль художньої деталі в романі В. Шкляра «Характерник»; 3) дослідити поширені та оригінальні засоби характеротворення роману.

Оскільки цей твір був виданий відносно недавно (в 2019 р.), він ще не став об’єктом численних наукових розвідок, однак йому приділили увагу в царині літературної критики (В. Квітка, С. Орел, І. Приходько). Вважаємо за потрібне дати коротку характеристику жанровим особливостям роману. У ньому переплітаються елементи реальної історії, фольклорних уявлень про козаків та авторські домисли, і це дає нам підставу визначати його як історико-фантастичний роман.

Сконструйований В. Шкляром козацький міф ґрунтується на подіях XVII ст., що в історіографічних джерелах фіксується під назвою Руїна. У центр уваги письменника потрапили такі історичні епізоди, як чума на Січі 1675 р., період правління Івана Самойловича, діяльність кошового отамана Івана Сірка тощо. Повернувшись із бессарабського походу та дізнавшись, що на Січ прийшов буцімто царський нащадок Симеон, Сірко йде на ризик і влаштовує небезпечну авантюру, в результаті чого цар Олексій Тишайший виділив би козакам зброю, гроші та інші ресурси. В. Шкляр додає фантастичності цьому епізодові, звернувшись до народних уявлень про сутність і вміння характерників.

Доречно пригадати визначення, подане А. Мартинець: художня деталь – «прикметний мікрообраз, що вирізняється значимістю і авторським акцентом на ньому, визначає національну колоритність чи ідентифікує твір з певною культурою» [3, с. 267]. Запропонована письменником модель Руїни привертає увагу читача не лише достовірністю у відтворенні документально засвідчених фактів – відомо, що В. Шкляр активно послуговувався працями Д. Яворницького – а й різноманіттям деталей, що сформували цілісну картину світу, поглибили національну спрямованість роману та підкреслили оригінальні характери персонажів.

Художня деталь репрезентує неординарний спосіб мислення митця, його ставлення до відтворюваної дійсності й творчі наміри. Завдяки їй можна стисло, але виразно передати певний зміст речей і подій або підкреслити певну рису, властивість тощо. Спосіб мислення автора «матеріалізується в речових, портретних, пейзажних, інтер’єрних деталях» [2, с. 718]. У романі «Характерник» це передовсім проявляється в антитетичних описах Грушівки («Дихати було чим: груші викидали перший біло-жовтавий, як молозиво, цвіт і розливали довкіл теплу медвяну пахощ. У чашечках того цвіту копошилися бджоли, перелітали з квітки на квітку, шукаючи, де солодша. Голосно щебетали пташки, яких у Грушівці гніздилася тьма…» [4, с. 238]) та Москви («Сірко терпіти не міг щі, якими смерділа вся Москва, не уявляв, як можна їсти коров’ячі очі, на нюх не зносив розтягаїв та кулєбяків, начинених якоюсь собачатиною» [4, с. 201]).

Письменник намагається передати колорит Січі за допомогою деталізованих описів («Тут вирувала ярмаркова торговиця, дружно сусідували кузня, гончарня, чинбарня, лимарня і, звичайно ж, шинок, а ближче до води, майже над Чортомликом, осібно стояла грецька хата» [4, с. 17]), збірних образів козаків («Від кожного куреня барвистими струмками стікалися на майдан запорожці в найновіших жупанах, черкесках, кунтушах, шароварах, сап’янових чоботях, дорогих поясах, при шаблях, але простоволосі» [4, с. 163]), прізвищ («Гнилиця, Кваша, Черкас, Щобтискис, Покришка, Перепічка, ще підоспів дехто зі значних товаришів, таких, як Гнат Голобля, Хома Лисокобилка, кальниболотський отаман Добривечір…» [4, с. 30]) та інших деталей художньої дійсності.

Портретна характеристика відіграє значну роль у сприйнятті персонажів, адже в ній відображається авторське бачення того чи того образу, позитивне, нейтральне чи негативне ставлення тощо. В романі «Характерник» не можна не відмітити ідеалізацію зовнішності, що асоціюється в читача із фольклорними уявленнями про козаків загалом і окремих персоналій зокрема. Наприклад, Кирик Лупиніс цілком відповідає еталону козацької зовнішності: «…З тім’я набік звисає короткий козацький чуб. Був він зовсім молодий, мав тонкі, не розпушені вуса, схожі на ластів’ячі крила. Його ясні карі очі всміхалися, але від тієї усмішки холонуло в грудях» [4, с. 9]. А знайомлячись із лжецаревичем Симеоном, читач уявляє: «Був той справді милий з лиця, трішки смаглявий, трішки довгобразий і в міру рум’яний – саме стільки, як личить підпарубкові, котрий ще не голився» [4, с. 11].

Дотримуючись історичної правди, письменник домислює промовисті деталі до образів персонажів. Наприклад, образ Симеона добре запам’ятовується, бо «в око відразу впадав його, можливо, єдиний ґандж – праве лапате вухо було вдвічі більше за ліве» [4, с. 11]. Деякі з деталей мають ще й містичний ефект – наприклад, після сповіді в отця Петра вухо Симеона зменшилося. Ця деталь зовсім не пояснюється, тому читач може самостійно домислити причину цієї зміни.

Назва підказує, що характерництво є однією з ключових тем роману. Описуючи навчання в Кміти, В. Шкляр відтворює фантастичні козацькі практики, разом із тим підкреслюючи неабияку силу та майстерність козаків: «Через рік Кирик умів на скаку стріляти з-під черева коня з обох рук, «оживляв» нагайку чи палицю на гадюку, безшелесно проходив через очеретяні зарості; через два – міг «ходити» по воді, бачити відразу на чотири боки… Через три – умів подати голос будь-якого звіра чи птаха, пробігав снігом, не лишаючи сліду, навчився змінювати колір своїх очей або й усю подобу… Кожен із учнів Кміти мусив то надимати, то потоншувати свої губи, розширювати й звужувати ніздрі, закандзюблювати чи задирати носа» [4, с. 64].

Звичайно, немало уваги приділено образові Івана Сірка, причому автор не дає розлогих портретних характеристик, акцентуючи на окремих елементах зовнішності, що підкреслюють таємничість постаті кошового й натякають на його характерницькі здібності. Очі та погляд є найбільш виразними деталями зовнішності кошового: «Нігтем мізинця Яковина підважив її, викинув з чарки, аж та мушка раптом взяла й полетіла прямо до Сірка... Сіркові очі знову взялися позолотою» [4, с. 133]; «І тут Сірко, поблискуючи бурштиновими зіницями, розтлумачив усім, як гетьмани крадуть один в одного кличі й гасла…» [4, с. 194].

Важливим елементом характеротворення є згадки про минуле персонажів. Це важливо для контексту роману, адже тут ідеться про раптову появу, здавалося б, давно померлого нащадка царської родини, який вступає в політичну гру Сірка проти Московії. Промовистою деталлю життєпису Симеона є те, що «кульгавий навчав Сьомку ходити, а сліпий бачити» [4, с. 30] – цим автор привертає увагу читача до цього образу, мовби підказуючи, що подальше життя Симеона виявиться-таки не зовсім звичайним. На знак прихильності лжецаревичу козаки зробили йому печатку з двоголовим орлом – з одного боку, це сприймається дійсно як почесть, але з іншого – викликає асоціації з Переяславською радою та іншими проявами московської «протекції». Велика ретроспекція про Сіркове заслання дозволяє подивитися на персонажа з різних сторін, відмітити ідеалізовані й «приземлені» риси вдачі. Наприклад, він не лише вправний військовий діяч і улюбленець січової братії, а й честолюбний, заздрісний політик, схильний до небезпечних інтриг: «А якби мені дали булаву хоч на рік-другий то побачили б, як треба гетьманувати. І був же час, коли наше Військо Запорозьке на гетьманство мене висувало, але заноза Ромодановський зробив так, щоб московський підніжок Самойлович узяв булаву… Хай би мені Самойлович дав хоча б чотири козацькі полки – Полтавський, Миргородський, Лубенський і Прилуцький, тоді побачили б, що я зробив би…» [4, с. 196]. Ці подробиці потрібні для того, щоб зрозуміти, як суспільно-політичні події вплинули на особу й сформували її цінності, прагнення, світоглядні орієнтири.

Образи запорожців і донців різко контрастують з образами прихильників гетьмана Самойловича та московських бояр. У них чудово проглядаються не лише історично зумовлені риси зовнішності чи характеру, а й настрій і ставлення автора, що неможливо проігнорувати, формуючи власне ставлення до персонажів. Наприклад, дуже промовистою художньою деталлю для образів Чадуєва й Щоголева є гротескна «московська» мова: «В вєліку кручіну бросаєтє дє нас напужанієм своім, паколь ми щіталі вас сваімі радімимі братішкамі младшімі дє вєрнимі донджє…» [4, с. 159]. Запорожці тлумачать ці слова по-своєму: «Ти щось утнув із того, що він белькоче? – Каже, що їм краще кинутися з великої кручі у Чортомлик, а далі, кили-бирди, не втяв» [4, с. 159]. Мова є важливим антитетичним елементом глибинного конфлікту між «своїми» та «чужими».

Крім того, елементи іноземних мов формують ставлення читача до інших персонажів. Наприклад, для комічного ефекту у відповідь Кирика Кміті вводяться елементи академічного «високого стилю»: «Що є поживним для людини, не завжди є корисним для животини… Завелика сила згубна для того, хто не вмістить її у кволому тілі» [4, с. 60]. Або в мовленні Самойловича проковзує недоречна латина: «Finis sanctificat media. – Він-бо теж навчався в Київській академії. Князь, скривившись, попросив не говорити французькою, з нього досить малоросійського наріччя, в якому теж дідько ногу вломить. Самойлович пояснив, що це не французька, а латина: мета виправдовує засоби» [4, с. 228]. Один і той же прийом по-різному підкреслює характери персонажів.

Отже, в історико-фантастичному романі В. Шкляра «Характерник» використано портретні, психологічні, побутові та багато інших художніх деталей, що роблять дійсність об’ємною, багатоплановою й колоритною. Письменник підкреслює неоднозначність образів персонажів за допомогою незвичайних рис зовнішності (наприклад, відтягнене вухо Симеона), мови (московська говірка бояр), поведінки (мрії Сірка про гетьманську булаву).

                                                      Література

1. Квітка В. Характерник Василь Шкляр. URL: https://uain.press/blogs/harakternyk-vasyl-shklyar-1142003 (дата звернення: 15.09.2020).

2. Літературознавчий словник-довідник / ред. Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів, В. І. Теремок. Київ : ВЦ «Академія», 2007. 752 с.

3. Мартинець А. М. Художня деталь як засіб творення національних образів. Іноземна філологія : укр. наук. зб. Львів : Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2014. Вип. 126. Ч. 1.  С. 265–273.

4. Шкляр В. Характерник : роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020. 304 с.