Ісаєва Олена Олександрівна, доктор педагогічних наук, професор Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (м. Київ) «Сторінки історії кримськотатарського народу в шкільному курсі зарубіжної літератури: методичний аспект проблеми»

 Ісаєва О. О.

доктор. пед. н., професор

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова 

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ 

         Це величезний пласт культури, який треба вивчати.

Наріман  Абдульваапов, 

кримськотатарський історик і літературознавець

Сучасною шкільною програмою із зарубіжної літератури в 11 класі пропонується для вивчення повість «До останнього подиху» кримськотатарського письменника Таїра Халілова. Твір присвячений жахливим подіям1944 року: депортації радянським урядом кримських татар. Зважаючи на це, в учителя з’являються особливі можливості для розкриття окремих сторінок  історії і культури корінного народу Криму, увиразнення тісних взаємозв’язків українського і кримськотатарського народів. Звернімо увагу на окремі методичні аспекти висвітлення цієї навчальної теми.

Увести школярів у історичний і культурологічний  контексти цієї теми  допоможе інформація  про становлення та розвиток кримськотатарської літератури. У слові вчителя і повідомленнях учнів з творчої групи доцільно увиразнити, що кримськотатарська література належить до давньописемних і бере свій початок ще в далекому VІ столітті. Водночас, не зважаючи на свою давню історію,  вона й досі залишається мало відомою широкому колу читачів. Це можна пояснити тим, що літературна спадщина  кримців віддзеркалює ті трагедії, які випали на їх долю.

Кримськотатарська література є однією з тюркомовних літератур  і має декілька етапів свого  розвитку. Один із стародавніх пам’ятників кримськотатарської писемної літератури належить Махмуду К’иримли, який жив приблизно у другій половині XII століття і першій чверті XIII ст. Його   поему «Юсуф і Зеліха» дослідники визначають як найстарішу з  письмових пам’яток  літератури,  створених тюркською мовою. 

Розквіт кримськотатарської літератури припадає на ханський період. Багато з ханів самі були талановитими поетами, наприклад, Менглі Гірай І (1445-1515), Борагази Гірай ІІ (1552-1607), відомий також під іменем Газайї. У народі особливим успіхом користувалися поеми Газайї «Троянда й соловей» і «Млинове колесо», перекладені  українською Іваном Франко.

Пізніше у кримських татар була популярною творчість мандрівних поетів, які виконували свої вірші в супроводі музичного інструмента – саза. Найвидатнішими   з них були  Ашик Умер (1621-1707) і Мустафа Джевхері (?-1715).

Період нової кримськотатарської літератури справедливо пов’язують з діяльністю великого просвітителя, письменника, педагога Ісмаїла Гаспринського (1851-1914). Його вважають справжнім «патріархом кримськотатарської писемності», творцем нової кримськотатарської літератури, оскільки саме він заклав в ній основи оповідання та роману. Перу І. Гаспринського належать такі романи і повісті, як «Молла Аббас», «Арслан-к'из», «Сто років потому» та інші. Писав І. Гаспринський і вірші.

І. Гаспринський видавав газету «Терджиман» («Перекладач»), в якій з’являлися твори багатьох молодих і талановитих кримськотатарських письменників початку ХХ ст.  Ідеї цього письменника і   громадського діяча вплинули на реформу кримськотатарської школи, сприяли появі перших національних підручників. Авторитет Гаспринського у світі був таким великим, що 1910 років його кандидатуру  за соціально-політичну та культурно-просвітницьку діяльність французький журнал  «Revue du monde musulman» висунув на здобуття Нобелівської премії.

В історію кримськотатарської літератури часів Російської імперії  назавжди увійшов видатний син цього народу Номан Челебіджихан (1885-1918), один з організаторів першого Курултаю, перший голова уряду проголошеної в 1917 році Кримської народної республіки. В його найвідомішому творі –  оповіданні «Молитва ластівок» від імені учня розказується про закриття кримськотатарських шкіл. 

Н. Челебіджихан – автор вірша  «Я присягнувся!» («Ant etkenmen!»), що став національним гімном кримських татар, в якому є такі рядки: «Я поклявся, мій народе, що зцілю тебе від ран» (переклад Галини Михайловської).

До визначних поетів кримськотатарської літератури   ХХ століття належить  Бекір Чобан-заде (1893-1937 рр.). Цей видатний  син кримськотатарського народу, його справжня гордість,  був не тільки автором багатьох віршів, що увійшли до золотого фонду кримськотатарської літератури, а й ученим-тюркологом зі світовим ім’ям, який залишив неоціненний вклад у вивчення мови й літератури багатьох тюркських народів. І хоча цей унікальний поет і учений прожив всього 44 роки, оскільки був репресований і знищений сталінською владою, його спадщина і сьогодні  залишається надзвичайно актуальною. Як зазначає український учений Дмитро Урсу, «наче міст між цивілізацією Сходу та Заходу, він з’єднав мудрість і споглядальність з витонченим аналітичними розумом, невгамовною енергією та прагматизмом» [5].

Депортація кримських татар 1944 року до  Середньої Азії, Сибіру і Уралу перервала літературну традицію  кримців і назавжди залишиться «живою раною» в душі кожного з них. Фактично до 70-х років ХХ століття радянська влада робила все можливе, щоб  про цю літературу ніхто не знав. Як зазначає  поет і перекладач  Шакір Селім (1942-2008), «найбільш обдаровані, найвідоміші наші літератори були забуті разом зі своїми творами і заборонялося навіть згадувати їхні імена» [4]. Тому не дивно, що на тему примусового переселення і, по суті, прагнення радянської влади повністю знищити цей багатостраждальний народ, написано чимало творів.

Для сучасної кримськотатарської прози характерно відродження  національних культурних традицій, збереження історичної пам’яті свого народу. Сучасні кримськотатарські поети і прозаїки  розкривають у своїх творах ті думки і почуття, які найбільше хвилюють особистість сьогодення.

За умов нової окупації Криму Росією кримськотатарська література продовжує свій тернистий шлях і  кожним новим своїм твором проголошує до всього  світу: «Ми – живі, ми не вмерли, ми – є!».

Розкриваючи сторінки історії і культури  цього народу, обов’язково слід розкрити  українсько-кримськотатарські літературні зв'язки, які є дуже  міцними і плідними. Доречним буде на конкретних прикладах обґрунтувати  крилатий вислів Павла Тичини «Ми  –  зорі одного неба», що  яскраво увиразнює духовну близькість українського і кримськотатарського народів.  За допомогою різноманітних методичних прийомів і видів діяльності (у ході евристичної бесіди/ постановки проблемних питань/ підготовки самостійних досліджень/використання коментарів різного характеру/виконання творчих робіт/ компаративного аналізу творів тощо) важливо презентувати, що кримськотатарська тематика знайшла своє відображення у творах таких корифеїв української літератури, як Т. Шевченко, Леся Українка,  І. Франко,  М. Коцюбинський, П. Тичина та інші. Так, у великого новеліста української літератури Михайла Коцюбинського є низка   творів («Під мінаретами», «В путах шайтана», «У грішний світ», «На камені»), створених під враженнями перебування у Криму.  «Справжнє татарське царство без впливу московщини» – так охарактеризував кримський півострів письменник.  М. Коцюбинський створив своєрідні «записки мандрівника», які вражають красою і образністю.  Зокрема, «На камені» (1902 рік) Іван Франко назвав однією з найкоштовніших перлин української літератури. Цікаво, що в оповіданні «Під мінаретами» в  образі вчителя Рустема  багато хто з дослідників бачить великого  кримськотатарського просвітителя Ісмаїла Гаспринського.

Безперечно, що зміцнюють українсько-кримськотатарські літературні зв'язки і художні переклади. Тому підготовка учнівських повідомлень та окремих досліджень  про те, які існують  переклади творів кримськотатарських письменників українською мовою,  та навпаки, які твори українських письменників звучать кримськотатарською, кому ми завдячуємо цим, які долі спіткали цих перекладачів, будуть дуже доречними для  увиразнення ролі художнього перекладу для укріплення україно-кримськотатарських взаємин. Розгорнути на уроці справжню дискусію, присвячену витокам та ролі україно-кримськотатарських взаємин допоможе осмислення думки відомого поета і перекладача Юнуса Кандима: «Історії українського і кримськотатарського народів тісно  переплетені між собою. (…) Хоч у них різні культури, державно-економічні уклади, але вони мають однакове світосприйняття – однаково чують, уловлюють звуки, однаково відображають і однаково передають їх. Такі явища в історії людства мають місце» [2]. 

Окрему сторінку під час вивчення цієї навчальної теми, безумовно,  слід приділити  справжній гордості кримськотатарського та українського народів,  унікальному вченому, перекладачу і письменнику – Агатангелу Кримському (1871-1942), ім’я якого 16 сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО  затверджено у переліку видатних діячів світу. Учителю слід наголосити, що саме Агатангел Кримський першим дав характеристику кримськотатарської літератури від ХІІ століття і до ХХ ст., був ініціатором створення «Короткої антології кримськотатарської поезії», видання якої стало справжнім явищем в історії кримськотатарської й української культур. Антологія була включена у фундаментальну працю «Студії з Криму» (1930), а окремим розділом у цих студіях було дослідження «Література кримських татар». 

І це невипадково, адже  А. Кримський вважається одним із найвідоміших учених-сходознавців у всьому світі. Важливо увиразнити думку, що з ідеологічних причин у радянські часи будь-яка інформація про нього замовчувалася аж до 1980 року.  У 30-роки ХХ ст. він був звинувачений за антирадянську націоналістичну діяльність, за що перебував у Кустанайській тюрмі (зараз Казахстан), в якій на початку 1942 року помер, за однією із версій – від виснаження, а за іншою – в результаті жорстоких тортур. Прах цього справжнього титану культури і науки покоїться десь у кустанайських степах. 

Така інформація, яку отримують учні на етапі підготовки до сприйняття художнього твору, допоможе  зануритися в історичний і культурологічний контексти цієї теми, глибше сприйняти як і біографію Таїра Халілова, якому самому довелося пережити депортацію 1944 року, в долі якого  закарбувалася трагедія всього кримськотатарського народу, так і безпосередньо його  твір «До останнього подиху».

Під час текстуального аналізу цієї повісті увиразнити трагедію 1944 року допоможе історичний коментар  про те, що  протягом 18-20  травня тільки за офіційними даними радянської влади було примусово виселено 191 044 осіб. Iсторики, пов'язанi з кримськотатарським нацiональним рухом, наводять  інші вражаючі цифри:  423 000 виселених,  з яких 195 тисяч чоловiк загинуло в дорозi та протягом перших пiвтора року життя у спецпоселеннях (це становить понад 46 вiдсоткiв).

Підсилити жахливість цих подій допоможуть і різноманітні візуалізаційні матеріали, які може використати учитель (фотографії тих років, кінохроніки, інфографіки, інформаційні плакати тощо), які можна використати як окремо, так і об’єднавши їх у тематичній мультимедійній презентації. У нагоді тут стане і робота з наочністю. Так, наприклад, розгляд і коментування ілюстративних робіт Рустема Емінова, зокрема його «Потягу смерті», навряд чи залишить байдужими учнів.   Так само як і перегляд фільму режисера Ахтема Сеїтаблаєва «Хайтарма» (2013 р.). Логічним продовженням осмислення цієї картини стане її порівняння з прочитаним твором Т. Халілова. Проблемні запитання учителя на кшталт «Що об’єднує цей фільм і повість?», «Які ще твори мистецтва на тему депортації кримських татар вам відомі?» сприятимуть подальшим рефлексіям учнів, формуванню їх особистого ставлення до цієї трагедії.

На підсумковому етапі вивчення твору Т. Халілова доцільно запропонувати учням зіставити долі самого письменника і його головного героя, поміркувати, чи можна стверджувати, що в цих долях закарбувалася доля всього багатостраждального кримського народу. Узагальнюючи цю тему, Доцільним буде  запросити учнів прокоментувати, як вони розуміють висловлювання українського перекладача і видавця В. Даниленка: «Ознайомившись із сучасною прозою кримських татар, народу, який завжди поруч з нами, український читач одержить нагоду зазирнути глибше в душу свого народу, адже націю формують не лише ландшафт, релігія, традиційні заняття і кухня, а й найближчі сусіди. І якщо посередниками між Західною Європою і Україною завжди була Польща, то посередником між Україною і Сходом завжди було Кримське ханство з його багатими традиціями, в яких нашарувалися давні культурні запозичення середземноморських та східних культур» [3].

Отже, вивчення повісті Таїра Халілова «До останнього подиху» надає можливість учителю літератури  розкрити трагедію геноциду кримськотатарського народу сталінським режимом, увиразнити думку про важливість історичної пам’яті для подальшого цивілізованого поступу  людства.

Література

1.       Абдульваапов Н. Повернення із забуття: минуле та сьогодення середньовічної кримськотатарської літературної спадщини. [Електронний ресурс]. URL: https://vsiknygy.net.ua/neformat/37119/.

2.       Кандим Ю. Джерела духовного єднання// Кримська світлиця. 2003. № 39–40 (Електронний ресурс). URL: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1297

3.       Крат М. Література етнічних спільнот України: terra incognita. Інтерв’ю. [Електронний ресурс]. URL: http://vsiknygy.net.ua/interview/1051/.

4.       Селім Ш. Кримськотатарська література: минуле і сьогодення. [Електронний ресурс]. URL: https://cutt.ly/nf6BfX2

5.       Урсу Д. П. Бекир Чобан-заде: жизнь, судьба, эпоха. Симферополь, 2004. 276 с.