Гутарук Наталія Володимирівна, аспірантка Запорізького національного університету «Образи інфантів в історичній хроніці В. Шекспіра «Річард ІІІ»: від вимислу до домислу»

 

Гутарук Н.В.

аспірантка

Класичний приватний університет

Наук. кер.: Торкут Н.М.

д. філол. наук, професор

 

ОБРАЗИ ІНФАНТІВ В ІСТОРИЧНІЙ ХРОНІЦІ В. ШЕКСПІРА
«РІЧАРД ІІІ»: ВІД ВИМИСЛУ  ДО ДОМИСЛУ

«В дітей розумних, кажуть, вік недовгий…» - ці слова належать Річарду Глостеру, центральній дійовій особі історичної хроніки В.Шекспіра «Річард ІІІ» (1597р.). Соціально-політичний конфлікт, який покладено в основу сюжетної лінії, дійсно базується на історичному матеріалі, але  твір має драматичну, а не епічно-хронікальну композицію, що відкриває перспективи різних, інколи полярних інтерпретацій історичних подій і спричинює міфологізацію окремих  дійових осіб.

За часів життя автора цей твір видавався частіше, ніж інші історичні хроніки, що зумовлене наявністю у тексті як гостро актуальних проблем і аллюзивних посилань, так і позачасових змістів і сенсів. Сам образ протагоніста створений настільки майстерно, що і сьогодні найкращі актори світу мріють його втілити його в життя.  Однак, окрім образу Річарда ІІІ, якому позаздрили б сучасні майстри нейролігвістичного програмування є у хроніці ще один аспект, що дозволяє маніпулювати свідомістю читача/глядача позачасово. Здивування, злість, ненависть, безсилість, агресія, бажання помститися - далеко не повний перелік тих емоцій, що охоплюють аудиторію тоді, коли мова йде  про вбивство дітей.

І образ протагоніста, і загальна концепція відтворених у п’єсі В.Шекспіра історичних подій повністю суголосні т.з «тюдорівському міфу» про що неодноразово писали сучасні шекспірознавці М. Барг [1], Б. Корнелюк [3], Н. Торкут [4], Ю.Троіцький [5] та ін.. Зокрема, Н. Торкут зауважує що: «Британська середньовічна історіографія, в якій історично достеменні факти органічно поєднувалися з міфами, легендами, описами чудес, видінь та чарівних перетворень, служила своєрідним підґрунтям для тюдорівських хронік, ставши скарбницею матеріалу, «джерелом», яке, щоправда, з плином часу все частіше й частіше викликало нарікання за нехтування істиною та спотворення фактів» [4, 236].  Таким чином, образ Річарда ІІІ правомірно вважати продуктом художнього вимислу митця, який свідомо акцентує увагу саме на негативних рисах Річарда Глостера, перебування якого на англійському престолі загрожує національною катастрофою. Важливим елементом, що посилює негативне ставлення реципієнтів до Річарда ІІІ постає сюжетна лінія стосунків між Річардом Глостером та малолітніми синами  Едварда  VII: принцем Уельським та герцогом Йоркським. По суті, В.Шекспір вдається до домислу, що покликаний увиразнити запропоновану ним концепцію художнього образу короля–урзурпатора – жорстокого та лицемірного тирана, який ні перед чим не спиняється на шляху до влади.

 Загальновідомо, що В.Шекспір у процесі роботи над п’єсою  послуговувався  «Історією короля Річарда ІІІ», написаної Томасом Мором (1513р.) та  хронікою  Рафаеля Голіншеда (1577р), у яких Річард Глостер представлений дійсно кривавим тираном. Існують більш давні джерела, що зафіксували вельми цікаві факти. Зокрема, у  «Великій хроніці Лондона» («The Great Chronicle of  London»,1512 р.) є допис, що принців, які граються на галявині біля Тауєру, бачили напередодні коронації Річарда [8]. Іншим джерелом інформації є запис коменданта Тауера від 9 березня 1485 р. стосовно витрат на утримання «лорда – незаконного сина», як у той час називали Едварда. Більш того, якщо вірити запису від 23 липня 1484 року, то Річард наказав усім дітям снідати за одним столом [9, 126], що свідчить принаймні про визнання статусу цих дітей самим Річардом ІІІ. У жодному з цих джерел немає інформації стосовно подальшої долі принців після коронування Річарда Глостера і фактів, що підтверджують убивство інфантів.

Подальша історична розвідка та залучення історіографічних матеріалів дозволяє стверджувати, що поширення слухів стосовно смерті принців є вигідним скоріше для Генріха Тюдора, особливо після смерті рідного сина Річарда Глостера весною 1484 року, коли знову було актуалізовано питання стосовно законних спадкоємців трону. Смерть самого Річарда ІІІ та коронування Генріха VII спровокувало необхідність мінімізувати небезпеку появи нових претендентів на трон. Таким чином, виникла необхідність «перестворення» хроніки та викривлення історичних подій. Перший крок було зроблено автором ілюстрованої «історії» графів Варвіків монахом Роузом. Саме він вперше описав фізичні вади Глостера та переконав, що саме Річард є «втіленням Антихриста, що вбиває безневинних дітей»[10].

Для тогочасного суспільства, це стало не тільки своєрідним нагадуванням про біблійного царя Ірода, а також актуалізацією драми спадкомництва. Згідно історичного дослідження П. Ласлета «…діти були скрізь. 70% родин мали по 2-3 дітей, проте 29% шлюбів було без хлопців»,  тож в результаті цього існувало 5 схем наслідування майна та передачі титулу [Цит. по 7, 172]. Таким чином було б дивно, якби у хроніках В.Шекспіра діти були відсутні. Можливо, саме тому в п’єсі представлені як і наслідні принци, так і діти Кларенса: як хлопці, так і дівчата. Цікавим є той факт, що тогочасні діти не мали публічності, не мали голосу, а персонажі В.Шекспіра  - вступають у дискусії, висловлюють свою точку зору, порівнюють власний  розвиток із розвитком Річарда Глостера та демонструють певний рівень ерудиції (запитання принца чи дійсно Юлій Цезар заклав основи Тауэрського замку).

Частотне звертання Маргарити та Бекінгема до принців є своєрідною сугестією, навіюванням, але його об’єктом радше є глядачі, а не самі інфанти. Таким чином, В. Шекспір начебто готує глядачів до подальших кривавих подій, що мають неминуче статися. Результатом цього художнього прийому, зовсім не характерного для тогочасся, є  активізація  природнього страху за власних дітей  та усвідомлення того, від якої страшної людини відтепер залежатиме майбутнє країни.  Можливо, цей подвійний контраст, а саме безпомічність дітей та жорстокість Річарда Глостера, були тим авторським прийомом, в результаті якого тогочасна  публіка зовсім по іншому сприймала і ту монархічну особу, що в той час перебувала на троні.

Підсумовуючи, зазначимо, що п'єса є актуалізацією тих знайомих сучасникам автора подій, сюжетів легенд, міфів та упереджень, які знаходили широкий відгук у публіки, емоційно залучаючи та перетворюючи її на активного співучасника дійства. В результаті цього, породжувалася велика кількість версій та подробиць «перестворених»  В.Шекспіром подій, а відсутність реальних історичних фактів провокувала велику кількість домислів в тому числі і стосовно  королівських інфантів.  Таким чином, першотекст хроніки  отримує позачасову актуальність, а величезний спектр тем, що прирощуються,відкривають простір для подальших  домислів та інтерпретацій.

Література

1.     Барг М.А. Шекспир и история / М. А. Барг. – М.: Наука, 1976. – 199 с.

2.  Гааз Э. «Ричард ІІІ» В. Шекспира как монодрама.- [Электронный ресурс].- Режим доступа: https://cutt.ly/yf5sQ4N

3.     Корнелюк Б.В. Художній світ історичної хроніки «Річард ІІІ» Вільяма Шекспіра та її інтермедіальні проекції в світлі теорії інтенціональності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.04 «Література зарубіжних країн» / Б. В.Корнелюк. — Запоріжжя, 2016. — 200 с.

4. Торкут Н. Школа політики» і «школа моралі»: епістемологічні засади англійської ренесансної історіографії // Ренесансні студії / гол. ред. Торкут Н. М. – Запоріжжя : КПУ, 2013. – Вип. 20-21. – С. 225-250.

5.     Троицкий Ю.Л. Что такое «правда истории»? (Самопорождение смысла в историческом тексте) / Ю.Л.Троицкий // Общественные науки и современность. – 2010. – т. 1. – С. 107-108.

6.  Шекспір В.   Історичні хроніки: Пер. з англ. / Передмова і при­мітки Н. М. Торкут. — Харків: Фоліо, 2004.—516 с.

7.     Dowd M. So like an old tale: Staging Inheritance and the Lost Child in Shakespeare’s Romances.- Palgrave, Macmillan – 2016.- 302 p.

8. The Great Chronicles of London.- [Electronic resource].–Mode of access: https://archive.org/stream/chroniclesoflond00kinguoft/chroniclesoflond00kinguoft_djvu.txt

9. Markham С. Richard III. [Electronic resource].– Mode of access:  http://www.gutenberg.org/files/36451/36451-h/36451-h.htm#P125

10. Memories of King Richard the Third and Some of His Contemporaries, [Electronic resource].–Mode of access:  https://play.google.com/books/reader?id=EzpcAAAAcAAJ&hl=ru&pg=GBS.PA353