Зубець Наталя Олександрівна, кандидат філологічних наук, доцент Запорізького національного університету, Мусаєва Діана Ісламівна, студентка магістратури Запорізького національного університету «Жанрово-стильові та мовні особливості епістолярної бесіди О. Забужко з Ю. Шевельовим»

 

Зубець Н. О.

к. філол. н., доцент

Мусаєва Д. І.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

 

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ТА МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ

ЕПІСТОЛЯРНОЇ БЕСІДИ О. ЗАБУЖКО З Ю. ШЕВЕЛЬОВИМ

Праці лінгвістів ХХ – початку ХХІ ст. все частіше засвідчують зміщення уваги мовознавців з колективного, позаособистісного до індивідуального у вивченні мовних аспектів діяльності окремих творців. Цьому значною мірою сприяють  неофіційні зв’язки, які особливо виразно виявляються у приватному листуванні, що розглядається в рамках епістолярного стилю. Йому належить особливе місце серед сучасних мовознавчих досліджень. Питання щодо виокремлення стилю міжособистісних стосунків досі є дискусійним. Деякі дослідники вважають листування міжстильовим явищем (Н. Павлик, Т. Радзієвська). Такі науковці, як Е. Ножкіна, О. Сиротиніна, І. Чередниченко вважають епістолярний стиль варіантом певних стилів залежно від типу листа. Більшість дослідників, до яких приєднуємося й ми, виділяють епістолярний стиль як автономний функційний стиль мовлення. Зокрема, Л. Лушпинська, А. Ільків відзначили суттєвий вплив епістолярію другої половини ХІХ – початку ХХ століття на нормалізацію української літературної мови [5; 6].

Вивчення епістолярію письменників, науковців, культурних діячів (Т. Шевченка, П. Мирного, О. Гончара, О. Довженка, Г. Кочура, О. Горбача, Д. Гуменної та ін.) дало змогу розглянути дослідникам їхню мовну особистість у «моносуб’єктному» вигляді, по-новому сприйняти, осмислити й інтерпретувати перш за все творчий або науковий доробок видатних людей (праці С. Ганжі, І. Григоренко, А. Загнітка, С. Ігнатьєвої, Т. Космеди).

В умовах розширення дослідницької уваги до епістолярного стилю в кінці ХХ – на початку ХХІ століття виник інтерес до студіювання приватного листування Юрія Шевельова – вченого-емігранта, внесок якого в розбудову української науки був актуалізований в незалежній Україні. Дослідження О. Гавриленко, О. Денисенко, М. Чікало репрезентують нам Ю. Шевельова як принципового, вимогливого ученого-гуманітарія, мовознавця [1; 2; 8]. Об’єктом нашої наукової розвідки стало листовне спілкування письменниці, громадської діячки, науковиці О. Забужко з видатним україністом ХХ століття, які, незважаючи на різницю у віці й статусі, були близькими по духу людьми. Лист як літературний жанр цікавив і самого Ю. Шевельова. Його важливість науковець убачав у тому, що цей твір дає змогу осягнути образи співрозмовників [9, с. 64]. Організація спілкування двох талановитих людей – письменниці та науковця, його мовне вираження можуть бути орієнтиром і навіть зразком для інших. У цьому виявляється актуальність нашого дослідження.

 Мета статті – проаналізувати особливості комунікації неординарних особистостей у процесі дружнього листування.

Листування Шевельова і Забужко сприймаємо як епістолярну бесіду – поліфонічну гіпертекстову структуру, що поєднує в собі елементи різних стилів і характеризується смисловою зв’язністю, змістовою цілісністю, самодостатністю  та часово-просторовою орієнтацією. Це листовне спілкування виконує комунікативну, інформативну та соціокультурну функції.       

Опублікований у 2011 році дистанційний діалог (57 листів) двох непересічних особистостей є інтелектуальним продуктом особливого роду. Знаний науковець і молода письменниця обмінювалися думками про конкретних осіб, з приводу подій і явищ повсякденного життя, про гуманітарне й літературне середовище української діаспори, обговорювали питання, пов’язані з літературною ситуацією в Україні, розмірковували над творчим процесом та різноманітними філософськими проблемами тощо. Це проста, невимушена розмова про складні речі, у якій відображалися щирість думок і поглядів, взаємна турбота.

Листування О. Забужко і Ю. Шевельова, яке самі комуніканти називали «автобіографічним романом на дому», а критики – «епістолярним романом», розпочалося в 90-х роках минулого століття, коли вони ще були співрозмовниками, а не друзями. Згодом, їхнє знайомство розвинулося в особисту  приязнь, що відобразилося й на манері спілкування, виробленні «спільної мови», у якій не було необхідності дотримуватися певних літературних норм. З кожним листом спілкування ставало більш невимушеним, а формули «Дорога Пані Оксано», «Дорогий Юрію Володимировичу», «Ваша Оксана Забужко», «Ваш Ю. Ш.» замінюються на більш дружні: «Дорога Ост.», «Дорога і вікопомна моя Ост.», «Милий-любий, дорогий-дорогесенький Юрію Володимировичу», «Ваша непутяща О. З.», «Ваш по гроб жисті, Ю. Ш.». Сам Шевельов зворушливо називав себе «дєдушкою», а Оксану Забужко – «онучкою», яку він хотів підтримати, поділитися досвідом, давав поради для творчості, але й дуже цінував її думку щодо різних життєвих ситуацій як молодої, сучасної людини, а іноді сподівався на її підтримку та розуміння. Про важливість цього спілкування свідчать слова видатного мовознавця, написані у складні періоди його життя: «А тимчасом мені активно треба, щоб хтось розумний – Господи, як мало на світі розумних і яка безмежна панує глупота – щоб хтось, кажу я, розумний потішив мене і запобіг самовбивчим нахилам. Тому й пишу поза чергою – в інтересах самозбереження і просто самовиживання» [3, с. 164]. У таких листах ми бачимо видатного вченого перш за все як людину, дізнаємося про його побут, внутрішні переживання.   

Помітною є різниця в обсязі листів Ю. Шевельова та О. Забужко, яка, певно, викликана різницею в характері, віці, а відповідно й життєвому досвіді комунікантів. Послання вишукано іронічного, прагматичного професора композиційно лаконічні, стислі (особливо в останні роки), що пов’язано з фізичним  станом філолога, тоді як епістоли емоційної молодої письменниці розгортаються подеколи на 4, 5 сторінок за рахунок розлогих приміток, які за обсягом перевищують самі листи. Це помічає й сама Забужко: «Оце розписалася я! – що то, як хто розледащіє до громадсько-корисної праці, то й заходжується морочити добрим людям голову кілометровими листами!» [3, с. 73], «Листик мій, як звичайно, плавно переходить у середнього розміру газетну статтю…» [3, с. 163], «…ото вже язиката вдалась!» [3, с. 164], «щось я таке оце багато Вам написала, а Вам же, може, те все й нецікаво читати?» [3, с. 255]. Молода письменниця хотіла, з одного боку, справити враження на видатного україніста своєю реакцією на факти дійсності та їх оцінку, а з іншого – почути його точку зору щодо життєво важливих питань.

«Спільна мова», вироблена комунікантами, додає епістолярним текстам унікальності, цілісності та одночасно ускладнює розуміння їхнього змісту читачами: «І розрахунок на вічність – листи збережуться, Жулинські їх видадуть, якісь там завалящі Білоконі поставлять у контекст доби, якась пара ветеранів чи то совєтських, чи то упівських прочитає» [3, с. 91], «А все таки може краще було б робити це “з посмішкою”, а не так люто, аж сльози на очах від цибульки?» [3, с. 54], «Думаю, що Ви возклали вінок із блакиттю й жовтянкою на труну великого Карла (все ж таки чверть століття воював з великим Петрухою, а це не жарт)…» [3, с. 128]. Мова епістолярних комунікантів «надає тексту відтінку утаємниченості, недомовленості, робить його герметичним, а дослідникам створює можливості множинної інтерпретації семіотичної системи епістолярних текстів» [5, c. 332]. Така манера спілкування спонукає читачів звертати увагу на інтертекст, цікавитися підтекстом.

Інтертекстуальність у їхній епістолярній бесіді є певним способом самовираження особистостей, які ніби створюють свій особливий контекст. Загалом інтертекстуальність є прикметною рисою листування Ю. Шевельова, в якій «виявляється активна позиція автора в оцінці творів, подій та особистостей» [4, с. 64]. До інтертексту можна віднести згадки про твори один одного: «Кілька сторінок перед Фортінбрасом був Йорик, тільки череп. А під снігом Йорик зберігся б краще. Тепер у Києві сніг. Краще збереження. Як довго?» [3, с. 309], (йдеться про видання «Хронік від Фортінбраса» О. Забужко), «Хочу додати, що вашого опуса я прочитав» [3, с. 129] (про тритомник О. Забужко), «усе-таки напишіть, коли буде книжка, бо тут оповідають несусвітнє і різне» [3, с. 92] (про «Польові дослідження»). Часто вживані назви творів та згадки про них виконують роль хронологічних маркерів. Комуніканти користуються також алюзіями: «Добила я, нарешті, збірку есеїстки “навстрєчу 2000-му году”» [3, с. 267] (алюзія до «датської риторики» радянських часів). Наявні також покликання на спільне коло знайомих: «Один редактор справді інтелігентний, але м’якої вдачі, а другий – усе наоборот» [3, с. 92] (натяк на І. Дзюбу та Б. Певного), «Супроти того, що вийшло – Єфремов, Скоропадський, хтось там іще, але нудьга звіряча» [3, с. 265], «Серед цього болотяного застою – “свєтлим пятном” – враження від похорону Солов’яненка, земля йому пухом» [3, с. 262]. В одному з листів О. Забужко, довго не отримуючи звісток від Ю. Шевельова, використовує фольклорний епіграф: «Розсердився, розгнівався мій милий на мене» [3, с. 289], чим намагається дізнатися, чи не скривдила вона його в минулому посланні. Аналізуючи спілкування О. Забужко і Ю. Шевельова, переконуємося, що «листування є інтелектуальною грою обох комунікантів, яка збагачує текст новими загадками, можливостями, пронизує сумнівом та відсилає до тексту першоджерела – до попереднього листовного повідомлення» [7, с. 104].

У листах співбесідники не торкалися питань мовознавства, та експресивна,  образна мова їхнього спілкування  привертає до себе увагу. Іронічні та жартівливі епістоли співбесідників нерідко містять яскраві номінації та метафори щодо конкретних особистостей, подій і самооцінки: «Римарук “сладострастно”  запоров мені … солідну автостопівську добірку стішків» [3, c. 133], «Тим часом мене вже почали розбазарювати» [3, с. 184], «Я, своєю чергою, знову “канаю під Антея”» [3, с. 250], «“Сучасність” іде під воду, як корабель з продірявленим дном» [3, с. 71], «А Бурячок сидів у фойє й чекав кінця борщевих баталій», «Такого “расказу” навіть “Кур’єр Кривбасу” не видрукує, не то “заматєрєлая” старушка “Сучасність”» [3, с. 285], «…а до Римарука навіть додому попхавсь, аж на Троєщину, до дідька в зуби» [3, с. 139]. Комуніканти «виробляють стратегію експресивності в епістолярії, що є мотивованою можливостями й необхідністю самовиразитися та виявити емоції» [4, с. 63].

Листи пересипані новотворами, сленгом, етранжизмами, розмовними словами, фразеологізмами тощо: «Щось не дуже життєствердний лист получається» [3, с. 218], «…родіна з її славним письменством якось собі потрошку все-таки чугикає» [3, с. 217], «А багатію – дурень думкою» [3, с. 207], «Ви самі знаєте, по чому хліб і сіль по чім» [3, с. 194],  «Тепер, теж коротко, про оливну гілку» [3, с. 159], «Нащо ж було так нещадно милити мою бідолашну голову?» [3, с.  243], «…а тільки-но, прости Господи, “затребует”, то зараз тобі надимають щоки й заходжуються “ваять”, бронзовою фразою» [3, с. 84], «Бажаю Вам щасливого перелету, а собі не забареного побачення» [3, с. 44], «Але це поросятко Вас дуже любить, і  дуже тішиться, що “родіна” Вас вітає навіть щиріше, ніж Остапа Вишню» [3, с. 244], «…знаю, меа-іссіма кульпіссіма» [3, с. 210].

Нерідко у висловлюваннях спостерігаємо мовну гру, в основі якої – близькозвучні слова, багатозначність, графічні особливості: «Опус таки магнум, а не магнус, а вже множина Ваша замість опера магна – опії магні!» [3, с. 44],  «…голосить свої пісні “на бульбочку” [3, с. 84], «тут на Бродвеї не платани ростуть, а ДРЕВОНАСАЖДЕНИЯ» [3, с. 92], «…на цій філософічній ноті буду згортати своє “безсмисліє”» [3, с. 86].

Листування О. Забужко та Ю. Шевельова рясніє різноманітними цитатами,  іншомовними виразами: «…головно задля відшуку черствого шматка» (П. Грабовський «Швачка») [3, с. 206], «Яка різниця – хамсин, циклон, колонізаторів ми будем бить» (П. Тичина «Партія веде») [3, с. 201], «Хіба не знаєте, мовляла одна класична героїня, «як безневинній дівиці стидно»?» (М. Старицький «За двома зайцями») [3, с. 245], «З Бостона онде пишуть, що там 1’ за Цельсієм, “snow is raging”, вітер “howling”» [3, с. 161],  «…після чого буде, як передбачено, “the rest is silence”» [3, с. 175], «Все обійшлося без втрат (як не рахувати легкого nervous breakdown’y)» [3, с. 235].

Отже, незважаючи на невизначеність статусу епістолярного стилю, він продовжує свій розвиток, збагачуються форми його втілення, як-от  епістолярна бесіда, яка формується в результаті листування. Епістолярний діалог О. Забужко і Ю. Шевельова сприймаємо як текст, якому притаманні стислість і розгорнутість, образність мови, унікальність, емоційність, точність. Приватний діалог двох видатних особистостей в мовному плані характеризується такими ознаками, як цілісність, зв’язність, часово-просторова орієнтація, і репрезентує особливу «спільну мову», у якій поєднується лексика і фразеологія розмовного, публіцистичного, наукового стилів. Експресивність мови, її оригінальність, наявність великої кількості приміток і цитат зробили листування цих двох видатних осіб вагомим джерелом для дослідження епістолярного стилю української мови. Листи О. Забужко та Ю. Шевельова забезпечують сприйняття  їх як цілісних, багатогранних особистостей зі своїми цінностями, життєвою позицією, епістолярна спадщина яких заслуговує на широке лінгвістичне висвітлення в теоретичному і практичному аспектах.

Література

1.     Гавриленко О. Листування з Ю. В. Шевельовим. Харківський історіографічний збірник. Харків : НМЦ «СД», 2004. Вип. 7. С. 182–190.

2.     Денисенко О. Адресатно-рецептивна спрямованість епістолярної спадщини Юрія Шевельова. Житомирські літературознавчі студії (7). Житомир, 2013. С. 222-231.

3.     Забужко О., Шевельов Ю. Вибране листування на тлі доби : 1992−2002 : з додатками, творами, коментарями, причинками до біографій та іншими документами. К. : Комора, 2013. 504 с.

4.     Загнітко А. Мовна особистість в епістолярному дискурсі: типологія лінгвоіндивідуацій і лінгвоіндивідіалізацій. Гуманітрна освіта у технічних вищих навчальних закладах. 2016. № 33. С. 58-71.

5.     Ільків А. Інтимний дискурс письменницького епістолярію другої половини XIX – початку XX ст. : монографія. Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника, 2016. 372 с.

6.     Лушпинська Л.П. Проблема нормалізації української літературної мови в епістолярії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. : Автореферат дис. ... канд. філол. н. : 10.02.01. Івано-Франківськ, 2000. 21 с.

7.     Стернічук В.  Явище інтертекстуальності в епістолярній комунікації. Лист як інтертекст. Філологічні науки. Літературознавство. Науковий вісник Cхідноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. 2013. №13. С. 103-107.

8.     Чікало М. Життя – не просто існування: Листування Олекси Горбача (1956 – 1996). URL : http ://nbuv.gov.ua/UJRN/vlukbit_2006_1_28.

9.     Шерех Ю. Пороги і Запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології : в 3-х т. Т. 2.  Харків : Фоліо, 1998. З67 с.