Заболотна Катерина Миколаївна, студентка магістратури ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С. Дем’янчука» (м. Рівне) «Духовно-філософські мотиви у творах історичної тематики Т. Шевченка»

 

Заболотна К.М.

студентка магістратури,

Наук. кер.: Назарець В. М.,

доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри

ПВНЗ «Міжнародний

економіко-гуманітарний університет

імені академіка Степана Дем’янчука» 

ДУХОВНО-ФІЛОСОФСЬКИ МОТИВИ В ТВОРАХ ІСТОРИЧНОЇ ТЕМАТИКИ Т. ШЕВЧЕНКА 

Немає майбутнього без історичної пам’яті. Події минулих часів повинні бути уроком, взірцем для сучасного життя,  тому  величезне значення для нас мають твори на історичну тематику.

У літературі кожного народу, серед її великих творців є поети, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Григорович Шевченко. Тарас Шевченко – велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з політичною боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість. В історію людської культури він ввійшов не тільки як геніальний народний поет України, він приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.

У творчості геніального поета і художника Тараса Шевченка пізнання історичного минулого України було засобом розкриття сучасного та спробою подивитися в майбутнє свого народу. Однією з провідних у його поетичній спадщині була козацька тематика. Т. Шевченко народився й виріс у краї, що був батьківщиною величних постатей вітчизняної історії: Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, а Чигирин став столицею відродженої української держави як спадкоємниці княжої Русі [8, c.31].

Поет жив в епоху посилення соціального й національного гноблення, що наштовхнуло його на з’ясування причин цього явища. Козацька доба значною мірою асоціювалася в поета з Запорізькою Січчю як осередком лицарської вольниці й центром визвольного руху. А запорожці стали уособленням героїзму, самопожертви, найвищого піднесення народного духу. Про Січ і козаків Т. Шевченко писав у творах «До Основ’яненка»,  «Іржавець», «Назар Стодоля», «Чернець», «Ой крикнули сірі гуси», «Хустина». Водночас скрізь бринить туга за минулою славою, яку важко повернути. Серед творів історичні поеми і вірші, сюжети яких відтворюють реальні події минулого України, або героями яких є історичні діячі  – «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки», «Єретик», «Чигирине, Чигирине».

Тараса Шевченка приваблювала також і тема боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. Вперше вона була порушена у поемі «Іван Підкова», яка була опублікована у «Кобзарі» у 1840 році.  У  романтичних образах цієї поеми відтворено боротьбу українського народу проти султанської Туреччини, яка намагалася загарбати українські землі. Поет  уславлює в ній  сміливість і мужність запорожців, які героїчно боронили свою вітчизну, а також визволяли полонених з турецької неволі:

«Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю» [7, c. 62].

Т. Шевченко змальовує минулі часи, які протиставляє поневоленій Україні часів самого поета. Він постійно прагне протиставити жахливому сучасному колишню волю батьківщини, про яку тепер тільки високі могили розмовляють з вітром.

Якщо у поемі «Іван Підкова»  відображено лише початок походу, то вже у поемі «Гамалія»  змальовано картину всього походу, бою у Царгороді, повернення козаків з перемогою на Батьківщину. Ця поема починається піснею невільників. Гамалія – це не історична особа,  а узагальнений образ козацького ватажка. В поемі «Гамалія» запорожці вималювані яскравіше, ніж у поемі «Іван Підкова». Тут можна побачити наочно деталізовані картини бою, відвагу козаків. Козаки, повертаючись з походу, співають пісню про свого ватажка, про те, що Гамалія їздив «із турецької неволі братів визволяти».

Т. Шевченко звертається до образу козацької України й у поемі «Гайдамаки». Події, які зображені у творі, розгорталися на території колишньої Гетьманщини. Прикметною рисою, яка відрізняє поему від попередніх історичних творів поета, є відтворення у ній сили народу, його ролі в історії. Головну увагу автор твору зосереджує на змалюванні народного повстання 1780 року[7, c. 66–72]. 

У вірші «Чигирине, Чигирине…» Т. Шевченко ставить логічне запитання про розуміння та мотивацію боротьби українського козацтва, столицею якого і був славний Чигирин. Також у цьому творі поет розмірковує над історичною долею своєї Батьківщини. Тарас Шевченко з сумом визнає поразку визвольних змагань. Його серце болить від того, що «заснула Вкраїна». Проте звучить й оптимістичний мотив «козацького духу» українців, який зафіксовано в історичних народних піснях. Цим поет сподівається розбудити народ для визвольних звершень:

«Не рвіть, думи, не паліте,

Може, верну знову

Мою правду безталанну,

Моє тихе слово» [7, c. 195]

Поема «Тарасова ніч» присвячена селянсько-козацькому повстанню, що відбулося в 1630 році в Україні. У вступі поет зображує кобзаря, який співає про минулі часи, про те, «як москалі, орда, ляхи бились з козаками». Кобзар тужить, співає, «аж лихо сміється», бо ніхто не рятує Україну, гине батьківщина, гине славне козацтво. Сплюндрована поляками Україна, понівечені рідні землі роз’ятрюють серце Тараса Трясила, тому він обливається гіркими сльозами: «Бідна моя Україно, стоптана ляхами!» Поет любив вивчати історичні пам’ятки, і вивчав їх ретельно, зокрема «Історію Русів» [5, c. 230], де описано повстання під проводом Тараса Трясила, що отримало назву  «Тарасова ніч». Таку ж назву використовує й Т. Шевченко.

Тужливий спів про важку долю України, в якій «мовчать гори, грає море, могили сумують, а над дітьми козацькими поганці панують»,  поет переплітає із оповіддю про Тараса Трясила – народного ватажка, що здійняв повстання, щоб врятувати народну віру від загарбників. Страшний бій прийняв Трясило, три дні й три ночі тривала битва, від Лимана до Трубайла «трупом поле крилось». Тарас вирішив зібрати на раду отаманів-товаришів, з якими й постановив, що «нехай, кляті, бенкетують, поки сонце зайде, а ніч-мати дасть пораду, – козак ляха знайде».  Напали  козаки на ляхів, рвонула гармата, «прокинулись ляшки-панки – нікуди втікати!». Перші промені ранкового сонця освітили вбитих ворогів. Потім на ляхів налетіли чорні круки, що символізують смерть, а козацтво заспівало пісню, що стала славною для всієї України. Закінчується оповідь Кобзаря  про давнє минуле, але його непокоїть доля України, не вщухає його біль, бо не все гаразд на рідній землі. Т. Шевченка надзвичайно хвилювала доля Батьківщини, тому він закликав сучасників пробудитися, віднайти загублене почуття власної гідності, яке було в славних козаків, що ціною власного життя боронили рідну землю.

Тараса Шевченка ми називаємо народним поетом через те, що усе своє життя, свої усі прагнення він спрямовував на пробудження стражденного народу, щоб підняти його з колін. «Свою Україну любіть», –  ось один із заповітів, залишених нам. Своєю творчістю поет прагнув розбудити свідомість українців і роздумував над майбутнім України :

«Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденою, збудять…» [7, c. 329]

Поет завжди плекав надію про щасливе майбутнє для свого народу. Він був упевнений, що колись Україна буде вільною і тоді:

«Оживуть степи, озера

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться…» [7, c. 537]

Ми можемо сказати, що Кобзареві мрії здійснилися – наша Україна отримала незалежність. Т. Шевченко виховував у своїх сучасників почуття патріотизму, прагнення жити і працювати для розвитку своєї країни.

Література

1.Героїчне минуле українського народу в творчості Т.Шевченка: http://www.ukrlib.com.ua UkrLib

2.Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса    Шевченка. Київ, 1998. 207с.

3. Плохій С. Козацький міф: Історія та націєтворення в епоху імперій.  Київ, 2013. 440с.

4.Марченко М. І. Історичне минуле українського народу в творчості Т. Г. Шевченка. Київ, 1957. 194.с.

5. Історичні погляди Т. Г. Шевченка. Київ, 1964. 244.с.

6.Петровський М. Н. Повстання українського народу проти гніту шляхетської Польщі в 1630 р. у творчості Тараса Шевченка. Пам’яті Тараса Шевченка: До 125-річчя з дня народження.  Київ, 1939. – с. 107-120.

7.  Шевченко Т. Кобзар. Київ: Дніпро», 1987. – 638.с.

8.Щербак В. О. Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648–1654 рр.  Київ, 1989.  128 с.