Бондарчук Катерина Сергіївна, доцент Національного університету «Запорізька політехніка» «Застаріла лексика в романі П. Загребельного «Смерть у Києві»

 

Бондарчук К.С.,

доцент

Національний університет «Запорізька політехніка»

 

ЗАСТАРІЛА ЛЕКСИКА В РОМАНІ П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО
«СМЕРТЬ У КИЄВІ»: ВИДИ І ФУНКЦІЇ 

  

       З-поміж функційних стилів сучасної української мови особливе місце належить художньому стилю, основне призначення якого – впливати засобами художнього слова як на розум, так і на почуття і волю користувачів. Художній стиль є серцевиною стилістичної системи української мови. Він активно взаємодіє з усіма іншими стилями і впливає на їх формування та розвиток. Поруч із загальновживаною лексикою зі стилістичною метою використовуються в його текстах елементи інших функційних стилів, адже предметом образного зображення в художньому стилі є всі сфери людського життя. Художні тексти мають багату систему стилістичних засобів для передання різних відтінків – від урочистого до саркастичного. На думку багатьох учених (В. Виноградова, І. Грицая, Т. Єщенко, О. Панаєвої та ін.), стиль художньої літератури є поліфункційним, поєднуючи в собі особливості всіх стилів сучасної української мови. Лексику художніх творів досліджували І. Білодід, П. Доценко, В. Ільїн та ін.; особливості мови в прозових творах про Київську Русь, у тому числі в романах П. Загребельного, досліджувала Л. Донець; симфонізм останніх творів П. Загребельного – Я. Голобородько; на матеріалі роману «Диво» розкрито стилістичні конотації архаїзмів (Т. Крупеньова), аспекти функціювання термінів (В. Сікорська); функціювання спеціальної лексики в романі «Тисячолітній Миколай» (К. Бондарчук).

       Мета нашої роботи – проаналізувати особливості презентації архаїчної лексики в історичному романі П. Загребельного «Смерть у Києві».

    У творчості П. Загребельного відображені три основні сфери людської діяльності – військово-патріотична, державницько-історична, виробничо-творча [1, с. 5]. Архаїчна лексика в тексті історичного роману, як правило, виконує репрезентативну функцію – здійснює номінацію різних понять, а також є стилістичним засобом творення своєрідної аури давно минулих часів, професійного простору, мовленнєвої та портретної характеристики героїв. Застаріла лексика, вживана в романі, дає можливість правдоподібно передати дух відповідної епохи, її неповторний колорит, пристрасті, що вирували як у суспільно-політичному житті Київської Русі, так і в особистій долі персонажів періоду князювання Юрія Долгорукого, зображених у романі «Смерть у Києві». Лексична система будь-якої мови постійно змінюється, одні слова зникають із мови, інші – з’являються, причому змінюються і значення слів. Ці лексично-семантичні зміни відображені в таких поняттях, як архаїзми та історизми, а також неологізми і запозичення. Архаїзми – це застарілі слова, які вийшли з активного словника, але збереглися в пасивному. Розрізняють власне архаїзми, тобто слова, які називають наявні й тепер предмети та явища, але витіснені іншими синонімічними лексемами (рать, дружина, хороми, перст, уста), та історизми – слова, які вийшли з ужитку разом зі зникненням позначуваних ними понять (князь, смерд, десятник, воєвода, сотник). Як правило, в художній літературі історизми використовуються для відтворення історичного колориту зображуваної епохи, архаїзми – для створення піднесеного чи зниженого тону оповіді. У художніх творах мають місце слова, які є застарілими лише на сьогодні, але не були такими на відтворюваний період. М. Шанський розрізняє історизми та власне архаїзми стилістичного вжитку в сучасній літературі, а також у творах, написаних у минулому. Виходячи з цього, вживана в романі «Смерть у Києві» застаріла лексика належить до першої групи. У творі зафіксовано архаїчну лексику на позначення таких понять: а) класової структури, верств населення, соціального стану (князь, плебей, смерд, тіун); б) родинних стосунків (вітець, отрок, робичич, синовець, стрий); в) осіб за родом занять (бирич, воєвода, восьминник, вугляр, дружинник, пахолок, підвойський, тисяцький, розтоптувач чобіт); г) епікірування воїнів (байдана, бехтерець, бутурлик, ногавиці, куяк); ґ) військових споруд, функційних приміщень (бретяниця, гридниця, істопка, забороло, ложниця.); д) коштовних тканин (алтабас, влатія, паволока); е) одягу (посполиті хутра, ромейська дивитісія (довга сорочка); є) харчів (готовизна, їдво, пшоно сарацинське, тобто арабське (пшоном називали в давнину рис); ж) податків (вира); з) грошових знаків (ногата, пінязь); и) старовинних мір довжини (лікоть, поприще, п’ядень); і) предметів домашнього вжитку (лляний рукотерник, срібний рукомий); ї) релігійних понять (кондак, рака, тіара, тропар, целібат) й) народів та племен (берендеї, бровники, печеніги, сарацини (араби, магометани), тюрки) та ін.

У романі «Смерть у Києві», як зазначав П. Загребельний, розкрито долю державної ідеї, зображено князя Ю. Долгорукого як збирача руських земель, «одного з виразників народного прагнення до єдності нашої землі, прагнення народів нашої неосяжної країни жити в дружбі, злагоді і єдності» [2, с. 6]. З метою передання величі і трагедії подій понад 800-літньої давнини автор віртуозно користується головним виражальним засобом художнього твору – мовою, багатою, барвистою, долучаючи архаїчну лексику, яка репрезентує масштабну панораму давнього Києва, слугує розкриттю суперечностей прадавньої доби, дає можливість глибинно осягнути різноманітні характери, інтуїтивно відтворити психологію соціальних типів від простого воїна, смерда до князя. Вирішенню цих завдань покликані, зокрема, архаїчні лексеми, а саме: топоніми (Альта, Белевежа, Богмач, Глібль, Ніжатин, Роситина, Унеж); назви міських об’єктів (урбаноніми) (брами Лядська, Жидівська, Михайлівська, Софійська, Золоті ворота; назви вулиць: Боричів узвоз, Київська Гора) [2, с. 362]; старовинне літочислення (день 29 серпня місяця року від сотворіння світу шість тисяч шістсот п’ятдесят сьомого) [2, с. 372]; господарські будівлі (стайні для коней, кліті для збіжжя, поварні, кузні, столярні, чинбарні) [2, с. 219]; борті, мийниці, ловище) [2, с. 239], які відтворюють розмаїття ремесел русичів.

Архаїчні слова, як наприклад, назви старовинних будівель, не тільки виконують номінативну функцію, а й передають суворий колорит міста завдяки уведенню виразних епітетів: «Міцна стіна, монастирська кам’яна, і важезна брама з дубових колод, і хитромудрі запори на брамі, і монастирські будівлі з сірого, незвичного для Києва каміння» [2, с. 9]. Метафоричний опис дерева як облицювального матеріалу, найбільш уживаного в давні часи для оздоблення будівель, створюють атмосферу радості, урочистості, що властива князівським покоям: «Для дубових сволоків достатньо було кількох сильних доторків різця – і вже досягалося несподіване поєднання легкості й міцності, зате вікна облямовані були світлим шумовинням дерев’яних мережив» [2, с. 219]. Перелік професій, серед яких і ті, що існують на сьогодні, і ті, що вийшли з ужитку, входять до складу метонімічного опису, який уособлює місто: «Київ – то були вони – ковалі й кожум’яки, гончарі й сідельники, возовики і теслі, бондарі і зброярі, ткачі і кушніри, землекопи і водоноси, різники й човнярі, шевці й рибалки» [2, с. 407]. Особливе місце в романі для передання реалій трагічного й водночас героїчного колориту зображуваної доби посідають назви військових одиниць, озброєння воїнів. Одна з таких картин – урочистий вступ війська князя Долгорукого у визволений Київ: «Дружина Юрієва, вся в залізі, круглі щити в кожушках золотих, в середині щита – золотом пущений лютий звір, готовий до пострибу, – князівський знак Долгорукого. Володимирці у високих гостроверхих залізних шоломах, в мідяно-червоних калантарях. Пішці, сховані до самих колін у дерев’яні бехтерці, з дерев’яними, завбільшки з добрячі двері, щитами на лівому плечі, а на правому в кожного – ратище. Білозерська дружина в шкіряних каптурах, з шкіряними вугластими щитами, з сокирами на довгих держаках, коло сідла в кожного волохате ведмедно. Берладники мали на собі панцирі, кольчуги, бехтерці, калантарі, куяки, лати, байдани, юмшани; мечі довгі й короткі, широкі й вузькі, самоклепи й заморські; ножі запоясні, підсайдачні, захалявні, а в декого й «мізеркордія», себто ножі милосердя, якими добивають смертельно поранених, аби вони не мучилися перед кончиною; списи, силиці, ратища; луки руські, половецькі, ромейські, іберійські… – перед киянами мовби проходили цілі віки – ще від воїнів Олега та Святослава» [2, с. 375-376].

Архаїчні слова, уведені в порівняльно метафоричні мовно-стилістичній фігури, не лише передають міць воїнів, але й створюють картину піднесення, радості, різноманітних емоцій – від страху до надії на вільне життя на Русі, які оволоділи мешканцями, що зустрічали дружину.

Отже, в дослідженні розкрито роль архаїзмів для передання своєрідного колориту періоду князювання Ю. Долгорукого в романі «Смерть у Києві» П. Загребельного. Зафіксовано різноманітні групи архаїчної лексики на позначення як предметів побутового вжитку, так і тих, що розкривають велику суспільно-політичну панораму зображеної історичної епохи. Доведено, що архаїчна лексика виконує в романі різні функції – репрезентативну (номінативну), комунікативну (інформаційну), емоційно-експресивну.

Література

1.     Загребельний П. А. Твори: в 6 т. Київ : Дніпро, 1979. Т. 1. 575 с.

2.     Загребельний П. А. Твори: в 6 т. Київ : Дніпро, 1980. Т. 3. 680 с.