Кобилко Наталія Андріївна, кандидат філологічних наук, старший викладач Харківського національного університету внутрішніх справ «Образ козака Мамая: від фольклору до сучасної української літератури»

 

Кобилко Н. А.

к. філол. н.

Харківський національний університет внутрішніх справ

 

ОБРАЗ КОЗАКА МАМАЯ: ВІД ФОЛЬКЛОРУ ДО СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Чільне місце в українському фольклорі належить образу-символу козака, який уособлював народну силу духу та незламну волю в боротьбі із загарбниками. Проте найзагадковішим образом залишається Козак Мамай, якого наші предки зображували на картинах і предметах побуту (скрині, двері, віконниці, стіни). Дослідники розглядають його двопланово: як збірний образ мужніх захисників, лицарів, готових покласти своє життя заради служіння ідеалам, так і «символ закодованої світоглядної системи українців» [4]. Адже Козак Мамай – феномен, комплекс морально-етичних норм українського народу. На думку Д. Куриленко, запорожець є «генератором часово-просторових, темпоральних структур як пантеон духовних, сакральних нашарувань на перехресті часів та епох» [3, с. 152].

Образ Мамая став предметом дослідження істориків, мистецтвознавців і літературознавців. Вагомими є праці Т. Пошивайло «“Козак-Мамай” як етносимвол українців», Д. Куриленко «Козак Мамай як духовний пантеон. Темпоральна формація генетичного коду Козака Мамая: фольклорно-міфологічний аспект», М. Чорної «Символіка української народної картини “Козак Мамай”», О. Найден «Образ воїна в українському фольклорі: Семантичні та образні аспекти», П. Білецького «“Козак Мамай” ‒ українська народна картина», С. Бушака «Козак Мамай: феномен одного образу та спроба прочитання його культурного “ідентифікаційного” коду» та інших.

Мета нашої наукової розвідки – дослідження фольклорного образу Козака Мамая у «химерному» романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» та «антидетективі» Братів Капранових «Справа Сивого».

Творчість О. Ільченка пов’язана з дивосвітом народної пісні, думи, легенди й казки, прислів’я та приказки. Його найвідоміший твір, який власне й започаткував химерну прозу в контексті української літератури, «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» має підзаголовок «український химерний роман з народних уст». На формування світогляду майбутнього письменника великий уплив мала його мати, яка й передала з колисковою піснею любов до рідного слова, народних традицій. У своєму ліричному відступі в романі О. Ільченко згадує про чималу скриню, що стояла в його бабусі Ганни Олександрівни як спадщина від Сашкового діда-прадіда, який чумакував: «Мені вже сповнилось тоді років п’ять або й шість, і я частенько… ховався на дні тої скрині й не зводив очей з помальованого віка, що його я, наче ляду, спускав над собою, немовби поринаючи в інший світ, у чар-зілля (куди й ми з вами, читачу, вступаємо зараз, у цій химерній книзі), у світ казки, в той волшебний (як моя баба Ганна казала) світ, котрого не забуду я ніколи в житті та навіть і по смерті, бо ж вірю я, що стежка до образу Мамая не заросте й тоді» [2, с. 66]. У своєму романі О. Ільченко майстерно переплів материну пісню, бабусині казки, прислів’я, приказки, бувальщини діда-чумака.

У творі читач зустрічається з головним героєм на шляху: Мамай з’являється нізвідки й так само зникає. Образ-символ дороги невипадковий, адже важливою частиною життя козаків була мандрівка. Не маючи сім’ї, коханої, домівки, вони весь час подорожували, приходили на допомогу своїм побратимам. «…Мамай, своєрідне втілення українського характеру, живущий образ волелюбності, стійкості та невмирущості народу, Козак Мамай, котрий на протязі століть, од нападників усяких одбиваючись, плекав одвічну мрію: не воювати, не гарбати, не ярмити нікого, а в себе вдома – риштувати, мурувати, будувати, Козак Мамай – мандрівний запорожець, вояка і гультяй, жартун і філософ, бандурист і співак, бабій і заразом – монах, простодушний і мудрий чаклун, безстрашний лукавець, що його і в ступі товкачем не влучиш, народний герой, котрого споконвіку знають між людьми на Вкраїні…» [2, с. 67]. Поступово реальний просторовий локус (курний шлях) набуває більшого семантичного навантаження і стає символом пошуку кращого життя, внутрішнього «я», підтримки в боротьбі проти поневолювачів.

Козак Мамай навіть не уявляє свого життя без дороги. Він мандрує не тільки країнами та світами, а й цілими епохами. Письменник акцентує увагу на вічному житті запорожця як символу боротьби за щастя народу. Митець проводить героя через віки, цим самим наголошуючи на тому, що прагнення до справедливості й свободи завжди залишається актуальним у різний час. Аналізуючи образ Мамая, ми можемо стверджувати, що дорога, якою проходить Козак, набуває метафоризованого значення. Для нього шлях стає не тільки другом, порадником у найскрутнішу хвилину, а й рятівником. Дотримуючись суворих правил життя запорожців, Мамай нехтує своїми почуттями до Лукії. Відганяючи думки про родинний затишок, дружину, дітей, герой знову пускається в далеку й незвідану дорогу на допомогу скривдженим і знедоленим. Через образ шляху розкривається внутрішня суть Мамая, його природна ніжність і чуйність, щире кохання до одної-єдиної, яке він пронесе через усе життя.

У романі Братів Капранових «Справа Сивого», який за жанром, як зазначили самі автори, є історичним, романтичним антидетективом, головною силовою лінією виступають старовинні міфи. Перед читачами постає відомий учений, дослідник козацтва Дмитро Яворницький: «… цей молодий історик зірвав овації своєю першою доповіддю “Подорож Запоріжжям”, і слава блискучого лектора побігла поперед нього так прудко, що багато хто з одеситів прийшов послухати разом із дітьми та дружинами» [1, с. 50]. Головний герой займається розкопками та дослідженням козацьких могил – мамаїв. За народною традицією із запорожцями в останню путь клали особисті речі: пояс, шапку, карафку горілки та люльку, що вказувало на їхню веселу вдачу й готовність будь-якої хвилини віддати своє життя заради волі.

Брати Капранови звертаються до традиційного фольклорного образу Козака Мамая, який сприймався як сакральний для всієї України, а його зображення стало «народною іконою». Автори наділяють містикою поховання запорожців: «У могилі був прикопаний Мамай. Він упав на мене першим, і хоч руку зачепив, але всю землю прийняв на себе і мене сховав» [1, с. 51]. Це було знаком того, що предки взяли під свою опіку Дмитра Яворницького й сприяли його експедиціям. Письменники органічно вплітають в художнє полотно прислів’я та приказки з козацького життя, а також елементи пісень: «Ой, була в мене коняка, / Не коняка – розбишака, / Була шабля, ще й рушниця, / Ще й дівчина-чарівниця!» [1, с. 133]. Отже, невід’ємні атрибути запорожця – пісня, кобза, кінь і кохана дівчина.

У романі «Справа Сивого» Брати Капранови наслідують народну традицію, за якою Мамай колись боронив українські степи, а згодом став оберегом. Образ козака з’являється, коли на героя чекає небезпека: спочатку заживо похований у кургані, а потів заарештований радянською владою: «… Маруся зустріла очима картину, де козак Мамай сидів під вербою із кобзою, склавши ноги по-козацьки, а поруч лежали звичні шабля, фляжка та карти» [1, с. 270]. Автори подають різні лексеми на позначення Козака Мамая: невмирака, характерник, чарівник, лицар. А головною причиною його безсмертя є переродження, «переселення у тих, хто не боїться козацької волі і приймає козацьку долю. Живе, як козак, захищає своє і не здається ворогам» [1, с. 287]. Таким є головний герой роману Дмитро Яворницький.

Отже, образ Козака Мамая в українській свідомості є символом мужності, звитяги, вірності рідній землі та готовності її захищати, навіть ціною власного життя. У своїх романах О. Ільченко та Брати Капранови використовують традиційний образ запорожця, проте подають через нього не лише традиції та цінності козацької доби, а й зображують радянський період: переслідування й викриття «небезпечного організатора малоросійського елемента» ‒ Дмитра Яворницького.

Література

1. Брати Капранови. Справа Сивого. Роман. Київ: Нора-Друк, 2018. 288 с.

2. Ільченко О. Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця: укр. химерний роман з народних уст. Х.: Фоліо, 2009. 700 с.

3. Куриленко Д.В. Козак Мамай як духовний пантеон. Темпоральна формація генетичного коду Козака Мамая: фольклорно-міфологічний аспект. Молодий вчений. 2015. № 10 (25). Ч. 1. С. 150–153.

4. Пошивайло Т. «Козак-Мамай» як етносимвол українців. URL: https://honchar.org.ua/p/odkrovennya-kozaka-mamaya/