Слижук Олеся Алімівна, кандидат педагогічних наук, доцент Запорізького національного університету «Мотив національної пам’яті в сучасній історико-пригодницькій прозі для підлітків»

 

Слижук О. А.

к. пед. н., доцент

Запорізький національний університет 

МОТИВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРИКО-ПРИГОДНИЦЬКІЙ ПРОЗІ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ 

Історико-пригодницька проза посідає одну із провідних позицій у масиві сучасної української літератури для підлітків. Це зумовлено, перш за все, зростанням інтересу молодого покоління до маловідомих сторінок національної історії та зверненням письменників до їх художньої інтерпретації. Водночас є лише поодинокі дослідження творів на історичну тематику, написаних для дітей та юнацтва, хоч історична тема в «дорослій» літературі розглянута достатньо повно. Їй присвячені ґрунтовні праці С. Андрусів,  Є. Барана,  М. Богданової,  Н. Горбач, А.  Гуляка,  М. Ільницького,  О. Проценко,  О. Пухонської, В. Разживіна, Л. Ромащенко, В. Шевченка та ін. Художня проза про історичні події для дітей та юнацтва є предметом зацікавлень М. Васильєвої, Т. Качак, В. Кизилової, Л. Овдійчук та ін. Малодослідженою залишається проблема відображення національної ідентичності у творах сучасних українських письменників для підліткового читання, одним з основних складників якої є національна пам’ять.

Мета статті – виявити й проаналізувати вияви мотиву національної пам’яті в сучасних українських історико-пригодницьких творах для підліткового читання та визначити його значення для формування національної ідентичності молодого покоління українців.

О. Любовець, услід за іншими соціологами, істориками, психологами, подає таке визначення: «Під «національною пам’яттю» розуміється своєрідний феномен суспільної свідомості, селективно збережена нацією сукупність знань, уявлень та ціннісних оцінок тих подій минулого, які справили вирішальний вплив на її становлення, самоідентифікацію, державотворчі та цивілізаційні досягнення, та консенсусно сприймаються у суспільстві як найбільш значущі для його самозбереження, консолідованого існування та конструктивного розвитку у майбутньому» [4, с. 117]. Усі  ці складники національної пам’яті можуть відрізнятися в різні часові періоди розвитку нації й можуть бути розшифровані найбільш адекватно через взаємодію із сучасністю, зокрема й в актуальному розвитку національної літератури, коли пам’ять перебуває в наративній або, за висловом П. Рікера, декларативній фазі. Цей французький філософ ХХ ст. зазначає: «У своїй декларативній фазі пам’ять вступає в сферу мови: вимовлений, висловлений спогад вже є своєрідним дискурсом, який суб’єкт адресує собі самому. До того ж вимовляння цього дискурсу здійснюється в межах буденної мови, найчастіше рідної, про яку слід говорити, що вона є мовою інших» [6, с. 180]. Якщо такий спогад породжує у інших учасників спільноти подібні собі, якщо вони для них важливі у актуальний період, саме «тут і тепер», виступають чинниками що об’єднують покоління, ці спогади і є основою національної пам’яті для сучасників. На думку П. Рікера, «світи попередників і послідовників розгортаються у двох напрямах – минулого й майбутнього, пам’яті й очікування, у цих чудових властивостях спільного буття, що піддаються розшифруванню перш за все у феномені сучасності» [6, с. 183].

Найбільш надійною й водночас сталою формою фіксації національної пам’яті є писемна – в історичних та літературних джерелах. Актуальними є ті її масиви, які спільні для більшості сучасників одного покоління й дозволяють зберегти й передати її нащадкам. У літературних творах національна пам’ять може трансформуватися через індивідуальний досвід та спогади автора, але все ж передається через упізнавані для більшості мотиви, в основі яких – ідеї збереження духовних цінностей нації. Вони можуть розкриватися через систему образів та часопростір. Спробуємо  виокремити й проаналізувати їх на прикладах сучасної української історико-пригодницької прози для підлітків, де вони проглядаються найбільш виразно, бо розгортаються, як правило, через вчинки героїчних персонажів, що є найбільш привабливим для читачів-підлітків, які часто шукають в літературних творах приклади для наслідування.

М. Лановик, розглядаючи національну пам’ять як форманту літературного простору, зазначає: «літературознавча теорія використовує психоаналітичний термін «слід пам’яті»,  яким  окреслюються  феномени  запам’ятовування  та  відновлення.  Як  і  в індивідуальній  психіці,  сліди  колективної  пам’яті  стираються,  знищуються, самовідновлюються,  перетинаються  між  собою.  Перед  нацією (культурою  чи  будь-якою мистецькою системою) постає питання про вибір шляху з багатьох можливих на тлі безлічі залишених та зниклих слідів» [3, с. 176]. Саме за такими «слідами» й можемо відновити у тому чи тому літературному творі мотиви національної пам’яті.

Як вважає М. Васильєва, «жанрова палітра художньої творчості для дітей на історичну тему  досить  різноманітна  –  оповідання,  повісті,  поеми  пригодницького,  історико-біографічного, автобіографічного, пригодницького, детективного, фантастичного спрямування. Кожен  із  творів  –  унікальна  авторська  лабораторія  з  оригінальними  жанрово-стильовими прийомами, що увиразнюють специфіку літературного явища» [1, с. 32]. Дослідниця виділяє найбільш відомі сучасні українські історико-пригодницькі твори для юних читачів: тетралогія В. Рутківського «Джури козака Швайки», його роман «Сині Води» та пригодницько-фантастична повість «Сторожова застава», повісті А. Бачинського «Неймовірні пригоди Остапа і  Даринки», «Канікули Остапа і Даринки», пригодницько-біографічні  повісті  О. Гавроша  «Неймовірні пригоди  Івана  Сили,  найдужчої  людини  світу»,  «Галуна  Лалуна  або  Іван  Сила  на  острові Щастя»,  «Пригоди  тричі  славного  розбійника  Пинті»,  «Розбійник  Пинтя  у  Заклятому  місті», повісті «Таємниця козацької шаблі» Зірки Мензатюк, «Таємниця козацького скарбу»,  «Таємниця  зміїної  голови»,  «Таємниця  підводного  човна»  А. Кокотюхи [1]. Досить значний перелік не вичерпує всього їх розмаїття, бо лише останніми роками з’явилися на книжкових полицях й одразу привернули увагу критиків історико-пригодницькі твори для юних читачів – «Потерчата» В. Рутківського, «Дике літо в Криму» Зірки Мензатюк, «Самійло» Я. Яріша, «Сірка на порох» І. Андрусяка, «Бісова душа, або Заклятий скарб» В. Аренєва, «Історія запорозьких козаків для веселих дітлахів» О. Виженка тощо.

У всіх цих творах мотиви національної пам’яті виявляються на рівні персонажів, хронотопу, трансформуються через розповіді очевидців, історичні факти й знахідки та колорит історичних епох. У історико-пригодницьких творах для підлітків змальовуються різні періоди національної історії, незалежно від того, наскільки повно вони описані в історичних джерелах. Це дає змогу привернути увагу молодого покоління до маловідомих історичних подій та осіб, відновити історичну минувшину й подолати травматичні наслідки тоталітарного впливу радянської системи. Як зазначає О. Пухонська: «Коли йдеться про специфіку пам’яті у  посттоталітальний період, особливо у  випадку культур, що зазнали колоніальної експансії, то маємо передусім на увазі пам’ять травматичну, яка спричинила радикальний злам свідомості як окремого індивіда, етнічної групи, так і цілого суспільства. Травматичний досвід деформує, а то й руйнує звичний порядок життя, винятково впливає на людину, сприйняття та прийняття нею навколишнього світу, її ідентичність, змінює структуру пам’яті про минуле та впливає не майбутнє» [5, с. 107].

Наприклад, у своїх історико-пригодницьких творах В. Рутківський осмислює маловідомі дати української історії, забуття яких залишало місце для маніпулювання національною пам’яттю: битву на Синіх Водах 1362 р., яка задовго до Куликовської битви підірвала могутність Золотої Орди; історичні відомості про життєвий шлях Іллі Муромця, прах якого покоїться в Києво-Печерській лаврі тощо.

Довгий час у «совєцький» період відбувався процес маніпулювання національною пам’яттю, витіснення її іншими формами колективної пам’яті задля стирання самоідентичності націй, що входили у склад СРСР. На противагу цьому нині є актуальним процес відновлення «слідів» пам’яті про події, які були визначальними у формуванні української державності. Підтримуємо думку М. Васильєвої про те, що «художнє осмислення історичних  реалій репрезентовано в історико-реалістичних повістях Зірки  Мензатюк  «Як  я  руйнувала  імперію»  (2014),  Олени  Захарченко  «Хутір»  (2015).  У  творах  розкрито тему життя дітей у часи радянського тоталітарного режиму, роки розпаду СРСР» [1, с. 31]. Пригодницькі елементи на фоні недавньої історії ХХ століття наявні і в цих творах, і в повісті С. Процюка «Варвари». До подій Другої світової війни та її наслідків для покоління «дітей війни» звертається у своєму творі «Потерчата» В. Рутківський.

По-новому постає в сучасній українській літературі для дітей та юнацтва  питання взаємодії між націями, які проживають спільно на українських землях. Цей мотив оприявнюється в повістях І. Андрусяка «Сірка на порох», Зірки Мензатюк «Дике літо в Криму» та ін. Однією із сюжетних ліній історико-пригодницької повісті І. Андрусяка «Сірка на порох» є дружба дівчинки-сироти Сірки, яку виховував побратим її батька – дяк Іван Безсмертний, та єврейського хлопчика Яшка. Реалії історії кримських татар проглядаються у пригодах Наталочки Руснак, головної героїні повісті Зірки Мензатюк «Дике літо в Криму», та її дружніх взаємин під час відпочинку в Криму з татарськими дітьми Асією й Абдюлем. Діти розгадують таємницю татарського пояса – сімейної реліквії, а юні читачі дізнаються про трагічні події переселення кримських татар та про їхні звичаї й побут.

Героїчно-романтичний дух козацтва постає через змалювання конкретних образів козаків, не лише оборонців рідної землі, але й наділених надзвичайними здібностями характерників, що є притаманним саме сучасній українській літературі. Козацька тема в українських історико-пригодницьких творах для дітей та юнацтва є традиційною. Героїчні подвиги козаків та героїчні вчинки дітей-патріотів рідної землі, які приходять їм на допомогу, оспівані у фольклорі та українській літературі ХІХ-ХХ ст. Наприклад, повість Марка Вовчка «Маруся», рекомендована для шкільних бібліотек Франції ще у ХІХ. Оповідь про добу Руїни, коли не стихали в Україні військові дії, зумовлені внутрішніми міжусобицями та зовнішніми впливами Московії й Речі Посполитої, набігами кочових ординців, ведеться крізь призму щирого й емоційного дитячого погляду. Повість доступна для сприйняття школярів, в її основі – героїчні пригоди української дівчинки Марусі, її відданість рідній землі, надзвичайна сміливість. Виразним у повісті є й виховний потенціал – патріотизм, здатність на подвиг заради припинення страждань і загибелі людей на рідній землі, який є вічною й незаперечною суттю справжнього людського існування. Актуальними є можливості інтерпретації цього твору у контексті сучасних збройних конфліктів, які не стихають на теренах України. Вони осучаснюють її, підкреслюють актуальні для всіх часів проблеми.

Образи патріотів-підлітків у творах сучасної української літератури, які живуть і діють у часи козаччини, поєднують риси традиційні й новаторські. Постає ціла галерея таких героїв: Грицько і Санько («Джури козака Швайки» В. Рутківського зростають і виховуються у козацьких традиціях, а пізніше беруть участь у багатьох козацьких баталіях, Санько, наділений від народження особливим даром, стає характерником; сирота Самійло з однойменної повісті Ярослава Яріша кидається виручати з турецької неволі сестричку Яринку й переборює на своєму шляху всі перешкоди, і реальні, і фантастичні (боротьба з міфічним Грифоном); Миколка з історичної повісті-фантазії В. Аренєва «Бісова душа, або Заклятий скарб», що бачить дива, які творить його знайомий козак-характерник Андрій Ярчук, Влас Зерно («Історія запорозьких козаків для веселих дітлахів» О. Виженка), який разом із старими запорожцями подорожує місцями козацької слави, та інші. Традиційним є звернення до фольклорних джерел, подолання перешкод на шляху до слави, змалювання подвигів та сили духу юних героїв. Новаторським є увиразнення вчинків персонажів-підлітків через взаємини з дорослими, фантастичні деталі, розмитість жанрово-видових ознак, поєднання реалістичного й фантастичного, іноді й казкового, у змалюванні часопростору, у якому відбуваються основні події творів. Погоджуємось із думкою В. Кизилової, що «розробка традиційної для літератури для дітей та юнацтва історичної теми в новітні часи відбувається із застосуванням нових потенційних можливостей  наративу,  супроводжується  зміною  сюжетно-образного  матеріалу  художньої творчості» [2, с. 213].

Постають у сучасних творах українських письменників для дітей та юнацтва і «місця пам’яті» як складники національної історії: Берестечко, Дубно,  Тараканівський  форт,  Олеський  замок,  Кам’янець-Подільська  та Хотинська фортеці, Козацькі могили («Таємниця козацької шаблі» Зірки Мензатюк), Дике Поле («Самійло» Я. Яріша), Січова гора, Безп’ята балка, місто Катеринослав, річка Самара, хутір Веселий, Велика Могила, села Спаське, Чаплі, Старий Кодак, Самарський монастир, Сторчакова могила, Дніпрові пороги, острів Хортиця («Історія запорозьких козаків для веселих дітлахів» О. Виженка), Межигірський монастир як козацька святиня згадується у багатьох творах, містечко Березань неподалік Переяслава («Сірка на порох» І. Андрусяка), півострів Крим («Дике літо в Криму» Зірки Мензатюк тощо.

Отже, звернення в сучасних українських творах для підлітків до священних для національної пам’яті українців мотивів сприяє наративізації й передаванню молодому поколінню ціннісних поведінкових орієнтирів, збереженню традицій й формуванню правдивої картини історії. 

Література

1.          Васильєва М. В. Історичний факт і подія в українській літературі для дітей та юнацтва : від давнини до сучасності. International Academy Journal Web of Scholar. 9(39), Vol.2, September 2019. С. 25–32.

2.      Кизилова  В.  В.  Художня  специфіка  української  прози  для  дітей  та  юнацтва другої  половини  ХХ  століття  :  монографія.  Луганськ  :  Видавництво  ДЗ  «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. 400 с.

3.        Лановик М. Національна пам'ять як форманта літературного простору. Наукові  записки  Тернопільського  національного  педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТНПУ, 2011. Вип. 32. С. 173–177.

4.  Любовець О. М. Національна пам’ять в Україні: регіональний аспект. Національна та історична пам’ять. 2013. Вип. 6. С. 117–125.

5.      Пухонська О. Травматична пам’ять і національна ідентичність : посттоталітарна версія взаємовпливу (на прикладі сучасної української літератури). Літературний процес: методологія, імена, тенденції. Філологічні науки. 2016. № 7. С. 107–111.

6.    Рикёр П. Память, история, забвение / Пер. с франц. Москва : Издательство гуманитарной литературы, 2004. 728с.