Нікітюк Яна Вікторівна, аспірантка Запорізького національного університету «Образ Юлія Цезаря в італійських проекціях однойменної п’єси В. Шекспіра»

 

Нікітюк Я. В.

аспірантка,

Запорізький національний університет

 

Образ Юлія Цезаря в італійських проєкціях

однойменної пєси Вільяма Шекспіра 

 

Юлій Цезар належить до наймасштабніших фігур світової історії, тож не дивно що його ім’я давно вже набуло ознак багатозначного символу. В сучасній культурі ім’я Цезаря вживається і на позначення сильної особистості, що спроможна сягнути вершин політичної могутності, і як уособлення людської здатності виконувати одночасно декілька дій (згадаймо компліментарний вислів: «Ну ти, прямо, як Юлій Цезар!»), і як втілення успішного полководця, честолюбного тирана, людини,зрадженої найближчим другом та ін.

Утім, саме широта діапазону цієї символізації, що генетично укорінена як у реальній історичній постаті великого римлянина, так і в тих текстах, які стали джерелом відомостей про нього, доступних широкому загалові («Паралельні життєписи» давньогрецького історика Плутарха, «Божественний Юлій» Гая Светонія Транквілла, політична трагедія Вільяма Шекспіра «Юлій Цезар»), уже протягом багатьох століть надихає митців на власні інтерпретації його життєпису. Безперечно, роль Шекспірового твору у процесі популяризації і навіть міфологізації Юлія Цезаря важко переоцінити, адже, як переконливо доводить українська дослідниця К. Борискіна, «Шекспір екстраполює колізії добре знаного історичного сюжету на сучасну йому політичну реальність, але при цьому п’єса не тільки і не стільки ретранслює погляди митця, скільки відкриває широкі можливості для продукування в свідомості реципієнтів ціннісних смислів» [1, c 15].

Дослідники творчості Шекспіра та фахівці, які спеціалізуються на історії Англії 16-17 століть, зазначають, що Шекспір невипадково вирішив зобразити в своєму творі саме трагічні перипетії останніх днів великого полководця, адже політична ситуація в його рідній країні нагадувала те, що відбувалося в Римі часів Юлія Цезаря. Він бачив і добре знав свою аудиторію і писав саме для неї: «Схиліться ж, мийтесь. Проминуть віки, і в тих державах, що колись постануть, на ще не знаних мовах подвиг наш актори гратимуть» (Дія 3, сц. 1) [2, 288]. Конфлікт королеви Єлизавети з англійським парламентом у чомусь нагадував боротьбу між прибічниками республіканського ладу і тими, хто підтримував запровадження міцної одноосібної влади в Римі. Шекспір навмисне вбиває Юлія Цезаря в Капітолії, а не у театрі Помпея (у трагедії статуя Помпея знаходиться поблизу місця заколоту проти Цезаря), як про це пише Плутарх. Шекспір наштовхує нас на думку, що смерть Цезаря символізує не тільки його фізичну загибель, а й руйнацію всього Риму як потужної держави. Після сцени вбивства Цезаря драматург невипадково вкладає у вуста Антонія такі слова: «Я пророкую: упаде прокляття на голови людей, незгоди люті, усобиці та війни громадянські усю Італію заполонять; кров і руїна ввійдуть так у звичай, і все страшне таким буденним стане» [2, 292].

Загальновідомо, що ще за життя Шекспіра, п’єса мала шалений успіх у театральної публіки, кожного разу збираючи аншлаг. Люди, затамувавши подих, не могли відірватись від сцени, коли в залі лунало ім’я «Юлій Цезар». Думається, що для глядачів тема повалення тиранії та боротьби за владу була дуже близькою і болючою в ті часи. При цьому Шекспірові, як тонкому психологу і майстру слова, вдавалося залишатись безстороннім та незаангажованим. Він не захищав своїх героїв і не звинувачував, залишаючи за реципієнтом право зробити власний вибір і висновки.

Не дивно, що й сьогодні ця п’єса залишається популярною, адже сюжети Шекспірових творів універсальні та позачасові, вони не пов’язані жорстко з національністю, віросповіданням чи освітою. Шекспір розмовляє не тільки мовою художніх засобів, але й за допомогою окремих локусів, спеціально підібраних для тих чи інших сюжетних ліній. Тож природно, що «Юлій Цезар» посідає особливе місце в культурному контексті Італії Усі італійські локуси створюють своєрідний код, який дозволяє Шекспірові алегорично торкатися гостроактуальних проблем сучасності. Саме ці локуси роблять ренесансного драматурга більш зрозумілим і близьким модерному реципієнтові, виконуючи у такий спосіб метатекстуальну, пояснювальну функцію.

Попри те, що в усьому світі Шекспірова п’єса неодноразово ставала об’єктом численних наслідувань і переробок (згадаймо, хоча б імена Дж. Шефілда – автора «Трагедії Юлія Цезаря» (1723), Вольтера, якому належить п’єса «Смерть Цезаря» (1731), Б. Брехта, з під пера якого вийшла п’єса «Кар’єра Артура Уї, яку можна було спинити» (1941) та ін.), театральних та кіноінтерпретацій (за підрахунками К. Борискіної сьогодні налічується понад сорок екранізацій цього твору), для італійців вона завжди була і залишається ключовим Шекспірівським текстом.

Театральні репрезентації, чисельні переклади, шкільні адаптації шекспірівського тексту в Італії 1920–1930-х років використовувалися режимом Беніто Муссоліні з чіткою ідеологічною метою. Славнозвісну постановку  Шекспірової п’єси, здійснену у 1935 році Нандо Тамберлані в центрі Риму під відкритим небом, переглянули сотні тисяч людей зі всієї Італії. Уряд і профспілки виділили чималі кошти на те, щоб забезпечити підвезення до Риму мешканців найвіддаленіших куточків країни. Основна мета, яку прагнув донести й успішно доніс режисер до пересічних італійців шляхом специфічної трансформації Шекспірового тексту, полягала в тому, що тільки сильний лідер здатен повернути Італії її колишню велич і могутність.

Наступні ідеологізовані модифікації цезарівського сюжету, виконані композитором Дж. Ф. Маліпьєро (1936), романістом Ліно Гварнері (1938), драматургом Дж. Форцано, який у співавторстві з самим Дуче написав п’єсу «Чезаре» (1939), успішно виконали покладену на них місію. При цьому текст англійського генія, з якого вибірково запозичувалися окремі елементи, був  трансформований і використаний зі спекулятивною метою. Авторитет Великого Барда на ранньому етапі цієї ідеологічної кампанії  мав сформувати позитивну ауру, а згодом створити ґрунт для маніпуляцій із масовою свідомістю італійського соціуму, що стояв на порозі фашистської диктатури.

 

Література

1.     Борискіна К. В. «Юлій Цезар» В. Шекспіра: особливості поетики та рецепції. Автореф. дис. ... канд. філол. н. Київ, 2014.

2.     Шекспір В. Юлій Цезар / пер. Василя Мисика. Твори в шести томах. Том 4. Київ : Дніпро. С. 249–330.