Кулінська Яніна Іванівна, кандидат філологічних наук, доцент Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (м. Київ) «Незламні духом: кіборги в новітній історії України» (на матеріалі роману С. Лойка «Аеропорт»)

 

Кулінська Я.І.,

к. філол. наук, доцент

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ 

НЕЗЛАМНІ ДУХОМ: КІБОРГИ У НОВІТНІЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ С. ЛОЙКА «АЕРОПОРТ) 

Війна на Сході України триває вже шість років, і, як і будь яке збройне протистояння залишила свій слід і в історії держави, і в її культурі. Про запеклі бої, блискучі спецоперації і звичайні фронтові будні, про людину на війні зі зброєю в руках і без неї пишуть бійці, волонтери, журналісти й власне письменники. За статистикою Г. Скоріної, на 2019 рік уже зафіксовано понад півтори сотні книжок воєнної тематики [8], про війну на Донбасі знімають кінокартини й ставлять п’єси.

Майже відразу за появою нових книжок про російсько-українське протистояння на Сході літературознавці подали низку загальних оглядів про переламні історичні події. Серед них Н. Герасименко «Словами очевидців: література від Євромайдану до війни», О. Коцарева «Література війни. Дев’ять книг про фронт 2016 року», С. Максимець «Війна полиці: 10 книжок про АТО і Донбас», М. Петращука «10 книг про свою війну», С. Варук «Найкращі книги про АТО», «Військові хроніки: 10 найкращих українських книг про АТО», «Топ 10 книг про АТО» та ін.

З’явилися також і статті, присвячені окремим творам про АТО-ООС, зокрема, Н. Головченко «”Блокпост” або Формула успіху Бориса Гуменюка», С. Філоненко «“Маріупольський процес” Галини Вдовиченко в контексті сучасної літератури про АТО», У. Федорів «Мотив (без)домності в романі Сергія Жадана «Інтернат», Г. Улюра «Доця: коли жінка убиває», М. Марченко «Ілюзія непричетності: “За спиною” Гаськи Шиян» та ін.

Однак усі ці роботи є більше суб’єктивними підбірками на осмислення подій сьогодення, або ж представлення окремих творів з певного ракурсу. Тому чимало високоякісних книжок і не лише воєнного жанру залишаються поза увагою дослідників. Серед них і «Аеропорт» С. Лойка, який вийшов друком 2015-го року у видавництві «Брайт Букс» відразу двома мовами – російською та українською (у перекладі Ольги Гончар) й спричинив читацький бум на Форумі видавців-2015.

Мета нашої роботи – проаналізувати роман С. Лойка у контексті сучасної української воєнної прози про російську інтервенцію на Сході. Зокрема, осмислити використання світоглядних ідей автора, ціннісну систему твору, простежити динаміку образів персонажів, визначити авторський ступінь правдивості, особливості нарації оповіді та стильову манеру письменника.

Під час аналізу «Аеропорту» найширше послуговуватимемося двома ракурсами інтерпретації тексту: з точки зору поетики та з позицій художнього сприймання (рецептивно-естетичне бачення). Саме тому опиратимемось на теоретичні постулати праць О. Бандури, Г. Клочека, Ю. Коваліва, М. Моклиці, В. Пахаренка, Г. Поспєлова, Б. Томашевського (розглядали тему як елемент змістової організації літературно-художнього твору) та наукових робіт В. Ізера та Г. Р. Яусса, У. Еко, М. Зубрицької, Д. Наливайка, що досліджували питання рецептивної естетики. Окрім цього, до аналізу залучені загальні літературно-критичні статті та інформаційні повідомлення в періодиці.

«Аеропорт» – один із найяскравіших романів про російсько-українську війну. Цінність цієї книжки ще й у тому, що її автор, журналіст і фотограф LosAngelesTimes С. Лойко був очевидцем описуваних подій: він – єдиний іноземний кореспондент, який побував у Донецькому аеропорті в жовтні 2014го року.

Із 26-го травня 2014 року летовище контролювали українські військові, зокрема, бійці 3-го Кіровоградського полку спецпризначення, рота 93-ї механізованої бригади і добровольці «Правого сектора». Із селища Піски оборонців ДАПу прикривали армійці четвертої батальйонно-тактичної групи 93-ї механізованої бригади. Керував обороною аеропорту полковник Олександр Трепак (позивний «Редут»). Бойовики спробували відрізати захисників летовища  від їхнього тилу. Дорога, якою вивозили поранених, доправляли боєприпаси, воду й харчі, опинилася під вогнем російських гібридних сил.

Пережиті серед «кіборгів» чотири дні, які так затято боронили летовище, ніби від цього вирішувалася доля війни, настільки вразили С. Лойка, що згодом вилилися рядками емоційного твору.

«Робота в Донецькому аеропорту з жовтня 2014 року виявилася порогом, після якого я був буквально одержимий романом, що рвався з мене. Ні про що інше думати і розмірковувати я більше не міг. З самого початку я зрозумів, що це повинен бути саме роман, тому що в хроніці, в документальному свідоцтві не можна висловити всю глибину трагедії, підлості, героїзму, ненависті, пристрасті, притаманних цій війні. Я не міг розповідати про неї холодним, відстороненим тоном літописця»[5].

В основі «Аеропорту» історії безстрашних «кіборгів» (так оборонців летовища назвали бойовики за впертість і нелюдську живучість, і так вони увійшли в історію війни і держави), а також відчайдушні операції військових, їхній побут і задушевні бесіди в очікуванні атаки. Окремий розділ роману присвячений анексії Криму Росією у березні 2014-го.

Якщо говорити про «Аеропорт» в цілому, то передовсім варто відзначити багатоплановість оповіді, багатопроблемність, закладену у розгалужений сюжет, і граничну емоційність викладу – прикмета творів про війну, чиї автори є очевидцями подій.

Для передачі всього трагізму подій неоголошеної війни С. Лойко використовує форму художньої розповіді, а оповідання час від часу переривається вставними новелами, в яких ідеться про інші епізоди війни, і спогадами головного героя − досвідченого військового фотокореспондента Олексія Молчанова. Щоб не з’являлося бажання проводити паралелі між автором і персонажем «Аеропорту», Лойко ще на початку книжки запевняє: спільними між ними є тільки незначні деталі. Своєю чергою, літературний критик Т. Белімова вважає, що роман Сергія Лойка – це твір-секрет, де всі основні події та особи, пов’язані із обороною Донецького аеропорту зашифровані, проте легко пізнавані. Такий прийом «перевдягання» політиків і простих солдат – «різновид відмежування від суто журналістської діяльності автора, де за вимогами жанру кожен факт і документ має бути достовірним, – зазначає критик [2].

За сюжетом роману, Молчанов живе у США, куди багато років тому переїхав з Москви. Він вирушає до Києва, щоб висвітлювати Майдан замість заслаблого колеги, та натомість опиняється у вирі Революції Гідності, а згодом – і на Донбасі. На його очах найсучасніший в Україні та один із найкращих за оснащенням у Європі Краснокам’янське летовище (Донецький аеропорт імені Сергія Прокоф’єва) перетворилося на «обгризений морськими хижаками скелет динозавра чи левіафана, викинутий на берег бурею невловимої жорсткої долі» [4; 14].

Головний герой «Аеропорту» – людина з неабияким воєнним минулим. Він – ветеран війни в Афганістані, служив у армійській розвідці спецпризначенців. Жахливі спогади з пережитого травмують його досі, бо приходять у сни, накладаючись на кадри війни нинішньої. Досвід, мужність, фахова обізнаність Молчанова допомагають рятувати життя захисників летовища, втілювати надскладні військові операції, зрештою, ухвалювати правильні рішення під час так званих гарячих ситуацій. Подеколи чоловік видається кіношним супергероєм, адже вижив і нікого не виказав під час катувань.

Однак є в книжці ще один наскрізний збірний образ, що поєднує в одне ціле всі розділи. Це Донецький аеропорт, у романі він перетворюється на сакральний тотем спершу Дому-помешкання, згодом Дому-Батьківщини і врешті-решт Дому-Всесвіту, що його у XXI столітті людство здатне знищити. Зазначає про таке і сам С. Лойко: «На моїх очах один з найяскравіших досягнень цивілізації, один з найкращих та сучасних пам'яток архітектури, технології та дизайну перетворювався в палаючі руїни, серед яких люди продовжували вбивати один одного. Одні захищали свою батьківщину, інші виконували злочинні накази у війні…»[5].

Та, оскільки персонажі «Аеропорту» неодноразово пережили «межову ситуацію» під час боїв і оборони, у їхній свідомості поступово відбуваються зміни: Дім перестає асоціюватись лише з власним простором і побутом чи відчуттям комфорту, а перетворюється на місце самості та самоусвідомлення.

Звертаючись до П’єра Нора, Дім в «Аеропорту» можна означати як місце пам’яті [7; 101], ту значущу одиницю, яка є символічним голосом предків, зв’язку з ними, тому так важливо не втратити пам’ять Дому.

Відтак, письменник торкається проблеми зв’язку генерацій та тяглості історії. В ім’я Вітчизни оборонці летовища, більшість із яких учорашні цивільні громадяни, здатні до самопожертви, як їхні великі прадіди-козаки. Так, у романі С. Лойко з’єднує воєдино макро- та мікросвіт героїв: щоб не втратити Великого Дому-України, вони втрачають свій Дім-помешкання, родину, і навіть життя.

У книжці С. Лойка немає упередженого, однобокого зображення російсько-українського протистояння, нема аналізу причин того, що спонукало розв’язати війну проти українців, але автор свідомо торкається суті та бінарного протистояння понять «кіборги» й «орки»: «Росія позбувається свого людського лайна, шлаку, сміття. А Україна втрачає свою еліту. Своїх найкращих хлопців».

Літературний оглядач О. Коцарев зауважив про «Аеропорт»: «Історія … не екстра-оригінальна, але виписана міцно, та ще й насичена деякими сюжетними несподіванками, в міру жорстока, в міру лірична, в міру сумна» [6].

Однак, попри всі сюжетні недоліки, а подеколи надмірну репортажність роман С. Лойка «Аеропорт» – один із найдраматичніших творів про нинішню війну на Сході України, розповідь про мужніх лицарів-героїв сучасності, нащадків козаків-захисників рідної землі.

Варто підкреслити, що цей подвиг кіборгів змив пляму ганьби з усього українського війська після незрозумілої ані світу, ані власне українцям низки здач стратегічних об’єктів, починаючи з добровільного виведення армійців у Криму і завершуючи непідконтрольними нині містами й районами на Сході: « – Зачем мы вообще защищали этот Аэропорт? – спитав Степан. – Кому это было надо? Смысл?... – Вам это нужно было, – відповів Олексій. – Потому и защищали. Должны же были украинцы хоть что-нибудь защитить. Жаль только ребят».

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що письменникові здебільшого вдалося відшукати «міру» у висвітленні надскладної теми. Роман «Аеропорт» –це високоякісний художній твір із репортажними та документальними деталями, що належить до жанру воєнної літератури. Герої роману – пересічні українці, з буденними професіями у мирному житті, однак у буремні часи воєнного лихоліття вони взяли зброю до рук, пішли боронити рідну землю, як колись легендарні запорожці.

Твір вийшов не переобтяжений страшними, болісними епізодами, разом із тим змушує до прочитання й осмислення, бо, як зазначає літературознавець Т. Белімова, цей «роман-реквієм, роман-тренос і водночас твір, який дає надію, повертає пам’ять і відчуття національної гідності». Також, на думку дослідниці, «правда і страждання цього твору («Аеропорту» – Я.К.) – це своєрідний катарсис: очищення і навіть відродження національного чуття» [2].

Не менш важливо й те, що автор не нав’язує ані свої думки, ані висновки, оминає і політичне підґрунтя сьогодення, даючи змогу читачам зробити їх самостійно. Головне – дозволяє кожному, хоч і на віддалі, пережити описане як героїчну оборону рідної землі-Дому.

А Донецький аеропорт відтоді й назавжди став символом нескореності й незламності духу української армії, її мужності й самовідданості, бо «люди витримали, не витримав бетон…».

 Література 

1.Ассман, А. Простори спогаду. Форми трансформації культурної пам’яті. Київ : Видавництво «Ніка-Центр», 2012. 440 с.

2.Белімова Т. «Аеропорт» Сергія Лойка – це роман, який викликає катарсис.  Буквоїд. [Електронний ресурс]. 12 грудня, 2015. Режим доступу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2015/10/12/073506.html

3.Герасименко Н. Словами очевидців: література від Євромайдану до війни  Монографія. Тернопіль : Джура, 2019. 127 с.

4.Лойко С. Аеропорт. Роман. К. : БрайтСтарПаблішинг, 2015.  414 с.

5.Лойко С. Війна, яка стала рідною.  Новое время, 2015. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nv.ua/ukr/opinion/loiko/vijna-jaka-stala-ridnoju-67018.html

6. Коцарев О. Сім книг про Майдан і Війну. Ще не осмислення, але ретельна фіксація реальності. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/62544/Sim_knyg_pro_Majdan_i_Vijnu_Shhe?a_srt=&a_offset=244

7.Павличко, С. Дискурс модернізму в українській літератур. Монографія. 2-ге вид., перероб. і доп.  К. : Либідь, 1999. 447 с.

8.Скоріна Г. #Книги про війну: сучасний феномен: сучасний феномен української літератури. 18 жовтня 2019. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.armyfm.com.ua/knigi-pro-vijnu-suchasnij-fenomen-ukrainskoi-literaturi/