Семерин Христина Дмитрівна, аспірантка Національного університету «Острозька академія» «Образотворення єврейського погрому в українській малій прозі кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ століття»

 

Семерин Х. Д.

аспірантка першого курсу PhD програми

 з української літератури

Національний університет «Острозька академія» (Острог)

 

ОБРАЗОТВОРЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ПОГРОМУ В УКРАЇНСЬКІЙ МАЛІЙ ПРОЗІ КІНЦЯ ХІХ – ПЕРШИХ ДЕСЯТИЛІТЬ ХХ СТОЛІТТЯ

 

Насильство проти єврейського населення наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. асоціюється з єврейсько-українським співіснуванням у межах Російської імперії (і в час її розпаду) і зафіксоване в художній літературі. «Варто пам’ятати, – слушно зауважує Сара Квіат, – що руйнування внаслідок Першої світової війни та антиєврейське насильство під час революції в Російській імперії були безпрецедентними за масштабами на той час» [14]. Антисемітські випади початку ХХ ст. є закономірним явищем, яке продовжило й посилило небезпечні тенденції попередніх століть: «…До єврейських погромів вдавалися представники всіх влад і політичних сил, які діяли в Україні впродовж 1917–1921 рр. Відповідно означені події необхідно розглядати у контексті непростих об’єктивних обставин, що склалися в одному з найбільш критичних періодів української історії» [8, 147]. Українська література віддзеркалила різні аспекти трагічних подій. У цій доповіді я коротко сфокусувалася на погромах проти єврейського населення початку ХХ ст., відображених у малій прозі вказаного періоду.

Чорносотенний погром у Чернігові 1905 року зафіксовано у знаменитій новелі Михайла Коцюбинського «Він іде!» (1906). Письменник розгортає події в єврейській громаді напередодні та сам спалах атаки через широке використання символічного контексту і протиставлення чоловічого раціоналізму (втеча Абрума з міста) та жіночої пристрасної сміливості (готовність Естерки боротися з ворогом сам-на-сам). Подібне піднесення жіночої готовності до боротьби помічаємо в оповіданні Леоніда Пахаревського «Батько» (1910-ті). Роза безстрашно кинулася до боротьби з погромниками, поки її батько Лейзор всіляко намагається уникнути збройного протистояння. Зрештою, приклад доньки спонукав його долучитися до опору.

Про «недоґвалтовану єврейську дівчинку Мірель» в контексті погрому як фантасмагоричного дійства пише Ґео Шкурупій в оповіданні «Страшна мить» (1929). Єврейка Соня, донька Сруля Файзенберга, загинула від руки ватажка анархістів (і, вочевидь, була зґвалтована), хоч один із них був у неї закоханий (Григорій Косинка «Анархісти», 1923). В оповіданні «Манівцями» (1921) Клима Поліщука звучить ім’я вбитої під час революції єврейської акторки Іди Ґольдберґ. Під час погрому загинула вся родина бідного кравця Аврума Марчика, дружина якого Лія якраз народила сина (Степан Васильченко «Про жидка Марчика, бідного кравчика», 1919).

Виразну картину погромів відтворив «відомий симпатіями до євреїв» [11, 321] Олекса Копиленко, який активну роль антисемітів-убивць покладає на російську армію. Персоніфікована природа в його новелістиці грає роль окремого персонажа, що посилює відчуття відчаю й жаху. Новела «Дитина» (1924) розказує історію єврейського хлопчика Аврамчика, який випадково врятувався від смерті, хоч солдати викрили його спробу видати себе за не-єврея. В оповіданні «В полум’ї» (1929) письменник зобразив активну єврейську молодь і боротьбу єврейської дівчини Рози з погромниками. Її відчайдушне змагання за життя навіть після загибелі нареченого Арона спонукало батька, старого Лейзора, таки взятися до зброї і дати відсіч нападникам.

Велику трагедію погрому з перспективи часу Копиленко показав в оповіданні «Мати» (1927). Під час погрому батько віддав Двосю як найкрасивішу дівчину на поталу нападникам, однак ті не помилували її рідних. Після зґвалтування Двося народила сина-каліку, фантасмагоричну потвору, через яку згодом її вигнали з містечка. Живучи у страшних злиднях на соціальному дні міста, поряд із наркоманами і злодіями, Двося прихилилася до єврейки Берти, перекупки краденого. Однак, та за гроші продала її тому ж отаманові Шкурі, злочинцю і ґвалтівнику, що зараз очолює злочинців, поховав вже кілька дружин і не вважає жінку за людину. Зрештою, у страшному потрясінні Двося випадково задушила сина і безвольно, під тиском шантажу, опинилася у страшній пастці.

«Жахливі наслідки єврейських погромів за царських часів», як вказано у примітці видання, проступають у нарисі Грицька Григоренка «Євреї» (1907). Онука везе сліпого божевільного діда до лікаря у Вільно. Як розуміємо, старий єврей постійно потерпає від спогадів про страшні події.

Письменники й письменниці звертаються і до інших контекстів історії погромів. Наприклад, у фокусі оповідання Модеста Левицького «У вагоні» опинилася сумновідома «справа Бейліса». Саме єврей допоміг хворому на сухоти пасажирові-українцеві і навіть доклав коштів на квиток до Севастополя, який вкрав українець-антисеміт. В іншому оповіданні письменника «Законник» українців арештували за спроби голосувати на виборах у Думу 1905 року чесно, не за «чорносотенців»-погромників.

Одне з небагатьох оповідань на тему погромів з умовно «щасливим» фіналом «Щастя людини» (1928) належить Іванові Андрієнку. За сюжетом українець Конович урятував єврейку Соню під час погрому, а згодом опинився за свідка на суді, де Соня була прокуроркою і засудила того самого гайдамаку-насильника. Конович із Сонею одружилися

Підсумую, що в українській малій прозі кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. погроми проти єврейського населення переважно зображені через образи руйнування і пожежі, метафори вогню, постаті зґвалтованих та/або вбитих єврейських жінок, топос божевілля, а також образи сильних людей, що дають відсіч погромникам. У дотичних текстах автор(к)и нерідко акцентують на тому, що українське суспільство відмовляється демонізувати єврейське населення й не підтримує чорносотенські й інші антисемітські інсинуації.

Література

1.                 Андрієнко І. Щастя людини. Колишні люди. Харків: Рух, 1928. С. 42–54.

2.                 Васильченко С. Повна збірка творів. Т. 2. Харків: Держ. вид-во України, 1927. 307 с.

3.                 Григоренко Грицько. Євреї. Вибрані твори. Київ, 1959. С. 171–172.

4.                 Копиленко О. Буйний хміль: роман, повість, оповідання / упоряд. Л. О. Копиленко. Київ: Таксон, 2001. 446 с.

5.                 Копиленко О. Мати. ВАПЛІТЕ: літературно-художній журнал. 1927. №2. С. 70–90.

6.                 Косинка Г. Заквітчаний сон: Оповідання, спогади про Григорія Косинку: Для ст. шк. віку / Худож.  оформл. К. Т. Лавра Упоряд, і приміт. Т. М. Мороз-Стрілець. Київ: «Веселка», 1991. 287 с. 

7.                 Коцюбинський М. Зібрання творів у 7-и т. Т. 2. Київ, Наукова думка, 1974.

8.                 Лазарович М. Наукове розроблення проблеми єврейських погромів періоду Українських національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Історико-політичні проблеми сучасного світу. 2015. Т. 29–30. С. 147–151.

9.                 Левицький М. Вибране / Упоряд. Н. Пушкар, О. Яблонська, Т. Данилюк-Терещук; Вступ. ст. і прим. О. Яблонської; Худож. оформл. А. Косенко. Луцьк: «Терези», 2016. 462 с.

10.            Пахаревський Л. Батько. Прозаїки 90–900 рр. Т. 1 / ред. і вступ. ст. Ів. Миронця. Харків ; Київ: «Книгоспілка», 1930. С. 68–76.

11.            Петровський-Штерн Й. «Належати до тих, кого вбивають...»: внутрішній вибір Леоніда Первомайського. Judaica Ukrainica : Annual Journal of Jewish Studies. 2012. Том 1. С. 317–405.

12.            Поліщук К. Вибрані твори / упоряд. Валерій Шевчук. Київ: «Смолоскип», 2008. 701 с.

13.            Шкурупій Ґ. Проза. Т. 1 : Новели нашого часу. Харків ; Київ : Літ. і мистецтво, 1931. 210 с.

14.            Quiat S. Pogrom Literature and Collective Memory. Yiddish Book Center. URL: https://www.yiddishbookcenter.org/language-literature-culture/vault/pogrom-literature-and-collective-memory (дата звернення: 17.01.2020).