Бесклепна Данііла Сергіївна, аспірантка Запорізького національного університету «Кай Марцій Коріолан у творах Плутарха і Шекспіра: спільність і своєрідність»

 

Бесклепна Д. С.

аспірантка

Запорізький національний університет

 

КАЙ МАРЦІЙ КОРІОЛАН У ТВОРАХ ПЛУТАРХА І ШЕКСПІРА: СПІЛЬНІСТЬ І СВОЄРІДНІСТЬ

 

Римська п’єса Вільяма Шекспіра «Коріолан» тривалий час перебувала поза увагою українських режисерів, а її перші постановки на теренах України припадають на друге десятиліття ХХІ століття, а точніше, на початок російської агресії на Донбасі. У листопаді 2014 року відомий режисер, засновник першого в Україні незалежного театру «Дах» Владислав Троїцький поставив оперу «Коріолан» за мотивами пєси В.Шекспіра у палаці культури КПІ. За словами критиків: «Йому [В. Троїцькому] і його молодій команді вдалося створити унікальний для України творчий експеримент...Вийшло потужно і вражаюче» [3].

 Чотири роки потому власну інтерпретацію цієї шекспірової п’єси запропонував режисер Дмитро Богомазов; прем’єра відбулася 25 грудня 2018 року у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка.  Постановка, в якій відчуваються очевидні алюзії до трагічних сторінок новітньої історії України, яка збройно виборює власну територіальну цілісність і незалежність у війні з Росією, мала величезний успіх:«Коріолан» Богомазова – трагедія з елементами гротеску і шаржу, глибока й багатопланова за змістом, видовищна та самобутня за режисерською концепцією. А ще дуже злободенна, адже в нашій країні досі триває війна на сході, регулярно відбуваються баталії між різними політичними партіями, чергові або позачергові вибори, проходять народні акції протесту під парламентською та урядовою будівлями» [2]. Як стверджує режисер Д.Богомазов, «”Коріолана” рідко ставлять, адже це надскладна п'єса, але не за змістом. Вона складна за структурою, і найцікавіше, що зрозуміти принцип цієї структури – ще не означає її реалізувати. За 400 років відомо всього близько 20 постановок» [1].

Чому ця п’єса, сюжет якої репрезентує події хронологічно віддаленої від нас римської історії, а протагоніст – Кай Марцій Коріолан – є одним із найбільш суперечливих у ціннісному плані героїв Шекспіра, виявилася настільки привабливою для сучасного українського театру і настільки цікавою для вітчизняного глядача? Що саме в широковідомому історичному сюжеті про славного римського воїна Кая Марція, котрого за військові заслуги перед Римом натовп спочатку підняв на політичний Олімп, а згодом з ганьбою вигнав з рідного міста, після чого вигнанець став зрадником батьківщини й пішов разом з ворогами проти співвітчизників, викликало інтерес сучасних інтерпретаторів? Фабула, заснована на реальних історичних подіях, чи характер Шекспірівського протагоніста, який є таким собі «чужим серед своїх» надихають проактивних реципієнтів на творчі експерименти?

 Пошук відповідей на ці запитання варто розпочинати із зіставлення власне історичного тексту («Паралельних життєписів» давньогрецького історика Плутарха) та літературно-художнього твору – римської п’єси ренесансного драматурга Вільяма Шекспіра «Коріолан». До компаративного аналізу Шекспірової п’єси та її сюжетного першоджерела шекспірознавці зверталися неодноразово, про що свідчать праці таких вчених, як В.П. Комарова, В.В Чуйко, Н.М. Торкут, Т.В Михед, та ін. Втім, бачиться доцільним зясувати, які саме з шекспірівських новацій потрапляють в зону екзистенційно значимих запитів читачів у ХХІ столітті і є вкрай провокативними для українських режисерів та акторів.

Як і в інших подібних випадках, Шекспір в цілому, дотримувався першоджерела, лише пропускаючи другорядні факти і зменшуючи хронологічні інтервали між подіями. Таким чином передбачалося збільшити динамічність оповіді, чого вимагали закони сцени. Думається, найбільшим змінам піддався саме головний герой. Якщо у Плутарха Коріолан був грубим і нетовариським, позбавленим друзів воїном, то у Шекспіра він оточений друзями і користується повагою у городян. Звертаючись до текстів Плутарха, варто виокремити такий опис головного героя: «...гнів Марція не знав упину, а честолюбство не відступало ні перед чим, і ті, хто захоплювався його байдужістю до насолод та життєвих перипетій, до збагачення, хто казав про його стриманість, справедливість і мужність, терпіти не могли мати з ним справу щодо державних питань через його неприємний непоступливий характер та олігархічні замашки» [4]. У Плутарха подібних пасажів досить багато, тож відчувається, що для давньогрецького історика римський полководець Кай Марцій постать, що заслуговує на осуд і навіть зневагу. Протагоніст п’єси В.Шекспіра є амбівалентним: він постає то трагічною та водночас величною особистістю, то зрадником батьківщини. Саме багатовимірністю характеру й цікавий постмодерністському читачеві Шекспірівський Коріолан.

Ще одним цікавим прийомом, який використовує Великий Бард, – є конфлікт між плебсом та Коріоланом, іншими словами протистояння сильної особистості натовпу. У В. Шекспіра перша сцена п’єси починається з появи плебеїв, котрі підняли бунт. У ній відразу виявляються тема, конфлікт, герої:

Перший городянин

Чи готові ви швидше померти, ніж голодувати?

Всі

Чи готові, готові.

Перший городянин

А чи знаєте ви, що найлютіший ворог народу - Кай Марцій? (І,1) [6, с. 586]

Варто відзначити, як драматург вправно позбавляє натовп городян персоніфікованості, адже жоден із них не має імені, лише номери. Шекспір змальовує плебс доволі зневажливо, адже у військових справах більшість його представників або не задіяні, або ж виявляються боягузами. Трибуни Сіціній Велут та Юній Брут вдало маніпулюють марнославством і заздрістю, внаслідок чого Коріолан отримує незаслужене покарання. Саме поведінка плебсу подається Шекспіром як основна причина трагедії. Невдячність городян і образи, яких зазнає від натовпу той, кого ще недавно цей натовп обожнював, спричинють внутрішню катастрофу гордого і рішучого Коріолана. Саме тоді протагоніст говорить:

            ...чого вам треба, пси нікчемні?!

            Не хочете ні миру, ні війни,-

            Одне лякає вас на смерть, а друге

            Тварюками, зухвалим бидлом робить;

            Бридотники, хто віритиме вам,

            Знайде зайців, де мали бути леви,

            Гусей, де лиси мали буть; надійні

            Ви, наче жар, розкиданий на кризі,

            Чи град на сонці; ваша доброчесність

            У тому, щоб возносити злочинця,

            Клясти закон, що злодія карає;

            Хто слави заслуговує, ненависть

            Заслужить вашу; мучать забаганки

            Вас, наче хворого, що прагне згуби;

            Той, хто від ласки вашої залежить,

            Пливе із плавником свинцевим, дуба

            Тростиною рубає; щохвилини

            Ви змінюєте думку- благородним

            Звете того, кого  ще так недавно

            Ненавиділи, підляком - того,

            Кого любили... (І,1) [6, с. 597-598]

Як зазначає дослідниця Н.М. Торкут: «У картині світу Коріолана уявлення про благо Риму корелює насамперед з концептом римськості, що передбачає готовність до героїчної самопожертви заради батьківщини. Він є прибічником суворого дотримання ієрархії, яка бачиться йому запорукою порядку в державі» [5]. Тож, думається, саме концепт римськості відрізняє Шекспірового протагоніста від образу створеного давньогрецьким мислителем. Адже у Великого Барда після того, як плебс оголошує Коріолана зрадником і виганяє, Кай Марцій сам проголошує Рим вигнаним. Головний герой, таким чином, демонструє своє несприйняття нового Риму, адже тепер в цьому місті воля плебсу важить більше, ніж доблесть відважного воїна. Як бачимо, зрада своєму народові та приєднання Коріолану до вольсків у Шекспіра досить чітко вмотивовані.

Отже, тоді як образ Коріолана у Плутарха  плаский та однозначно зрозумілий, у Шекспіра – амбівалентний, багатовимірний, адже у Великого Барда сам твір значно ширше у своєму діапазоні в плані ціннісної проблематики, котра знаходить відгук у глядачів та читачів ХХІ століття. Однак знаходимо невірним стверджувати, що п’єса прив’язана до певного історичного періоду і змальовує реалії конкретної держави. Так, деякі герої, костюми, сцени, фрази викликають алюзії з давнім Римом, європейськими країнами початку ХХ ст., певними українськими і зарубіжними політиками минулого і нашого часу. Але це лише натяки на фрагменти з історії, що підтверджують повтор та циклічність одних і тих самим подій на нашій планеті.

Література

1. Богомазов Д. про особливості постановки «Коріолан». URL : https://www.culturepartnership.eu/article/coriolanus-ua (дата звернення: 04.10.2020);

2. Відгук на постановку «Коріолан» Д.Богомазова. URL : https://ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=2309 (дата звернення: 04.10.2020);

3. Відгук на постановку «Коріолан» В. Троїцького. URL : https://delo.ua/lifestyle/pervoe-vpechatlenie-premera-opery-koriolan-v-postanovke-vlada-284526/ (дата звернення: 04.10.2020)

4. Плутарх. Сравнительные жизнеописания в двух томах, М. : издательство «Наука», 1994. Издание второе, исправленное и дополненное. Перевод С. П. Маркиша, обработка перевода для настоящего переиздания — С. С. Аверинцева. URL : http://ancientrome.ru/antlitr/t.htm?a=1439001100#sel= (дата звернення: 04.10.2020);

5. Торкут Н. Антропокреативний потенціал вигнання : уроки Шекспіра. URL : https://shakespeare.znu.edu.ua/uk/torkut-n-antropokreativnij-potencial-vignannja-uroki-shekspira/ (дата звернення: 04.10.2020).

6. Шекспір В. Коріолан [пер. з англ. Дмитро Павличко] / Твори : в 6 т. Київ : Дніпро, 1986. Т.5 с. 597-598;