Ленок Марія Іванівна, аспірантка Запорізького національного університету «Варіанти незалежності в художніх репортажах М. Щиґела й О. Криштопи»

 

Ленок М. І.

аспірантка

Запорізький національний університет

ВАРІАНТИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ В ХУДОЖНІХ РЕПОРТАЖАХ

 М. ЩИҐЕЛА ТА О. КРИШТОПИ

Людська цікавість запустила процес пізнання дійсності, а факти, дібрані з життя і поєднані з емоційним сприйняттям, розширили сферу впливу малих жанрових форм у літературному процесі.

Репортажна література в сучасному українському культурному просторі отримала «друге» життя після заснування Всеукраїнського конкурсу художнього репортажу «Самовидець» у 2013 році, а з 2018 року існує конкурс дитячого художнього репортажу «Юний Самовидець» пам’яті Степана Чубенка. За словами К. Якубовської-Кравчик, характерним для ХХ ст. було «… прикметне розмаїттям нових літературних форм: репортаж, мемуаристика, документальна література, різноманітні ґатунки художньої прози й поезії тощо» [6, с. 51]. Питання щодо надання чіткого жанрового статусу цим прозовим текстам і до сьогодні не вирішено. М. Чермінська, підкреслювала, що вищеназвані зразки нехудожньої прози і дотепер залишаються «…пограничними чи паралітературними…» [3, с. 398] формами. Незважаючи на те, що вчені з пересторогою ставляться до аналізу нефікційної літератури, вбачаючи в ній руйнування балансу між нехудожньою і художньою літературами, тексти літератури факту впевнено здобувають симпатію читацької аудиторії й демонструють нівеляцію меж, які існують у літературному світі.

Художні репортажі М. Щиґела й О. Криштопи охоплюють спектр тем у власне національних моделях здобуття незалежності крізь авторське «я». Автори літературних репортажів, зазвичай, занурюються в теми, які цікавлять і їх, і становлять суспільний резонанс, а тому, крім позиції «я», в оповідь залучено інших оповідачів.

Художній репортаж є надзвичайно популярним жанром, зокрема в польській літературі. Під різним кутом зору польський літературний репортаж розглядали А. Вікторовська, М. Зімноч, К. Фрукач. Український художній репортаж вивчають О. Бикова (розглядає як жанр публіцистики), М. Титаренко (досліджує художні репортажі як частину медіатексту), О. Шеремет (вивчає їх в літературній проєкції), Л. Шутяк (вперше в Україні презентувала цей жанр) і ін.

Мета дослідження – простежити типологічні паралелі розвитку суспільного життя в посткомуністичний період у художніх репортажах М. Щиґела «Неділя, що відбулась у середу» та О. Криштопи «Ліхіє дев’яності: Станіславський феномен».

Польща й Україна в різні роки звільнились від ідеології комунізму та розпочали жити в нестабільних економічних умовах. Зображення непростого часу після проголошення незалежності цих країн зближує творчість польського репортажиста й українського письменника. На думку А. Іващук, «сучасний репортаж <…> найбільш розгорнутий та емоційний жанр серед інформаційних жанрів…» [1, с. 8], але художній репортаж характеризують специфічні ознаки (часті діалоги, метафори, монтажність, описи тощо). Факти, зібрані у книгах обох авторів, переконують нас у тому, що усна нарація історії сприймається реальніше й немає причин не покладатись на її правдивість.

Маріуш Щиґел – один із найвідоміших польських авторів, який пише літературні репортажі та дбає про розвиток цього жанру в Польщі. О. Яремчук назвала його «…автором, який охоплює явище художнього репортажу у всіх можливих проявах» [7]. Він є співзасновником кав’ярні-книгарні «Кипіння світу» («Wrzenie Świata») й Інституту репортажу у Варшаві, директором видавництва «Dowody na istnienie» (спеціалізується на виданні книг художнього репортажу).

В Україні художні репортажі перекладає А. Бондар, на сайті «Літакцент» діє «Лабораторія репортажу», яку веде М. Титаренко; виданням документальної та репортажної літератури займаються два видавництва – «Темпора» і «Човен».

Книга «Неділя, що відбулась у середу» складається з п’ятнадцяти репортажів, на сторінках яких висвітлено кардинальні зміни в культурі та соціальному житті Польщі після здобуття нею незалежності.

У передмові до книги М. Щиґел зазначив, що в рік проголошення Польщею незалежності працював репортером у виданні «Gazta Wyborcza». Тому зрозуміло, чому автор має широкий темарій репортерських розповідей. Крізь клаптики спільної історії проглядається життя конкретних людей і різних культурних явищ. О. Шеремет помітила, що «польський художній репортаж, який програмово відмовляється від конкуренції з актуальною журналістикою та відходить від функції інформування, усе частіше звертається до історичних тем…» [4, с. 64]. Свобода, дарована Польщі, була такою ж несподіваною і святковою, як і для України, хоча на два роки пізніше, і це відбулось у вихідний день.

Заголовки репортажів нагадують записи в щоденнику. Типологічна схожість обох письменників виявляється у способі передачі історій людей через діалоги автора з різними нараторами.

У репортажі «1994: Неділя, що відбулась у середу» відтворено правдивий репортерських матеріалів для «Gazta Wyborcza». Незалежність принесла полякам безробіття: вроцлавський завод «Elwro» збанкрутів, а новий господар, німецький концерн «Siemens», запропонував підписання заяв на звільнення «за власним бажанням». Кожен, хто захоче піти, отримає від Siemens 25 місячних окладів» [5, с. 3], і таких виявилось майже 500 осіб. Оповідачка Ґражина Озімек була однією з тих, хто погодився на такі умови, хоча й пропрацювала на заводі 19 років, і вже через два місяці вона хотіла повернутись на завод, але нове життя перетворило її на «людину в процесі ліквідації» [5, с. 3]. Розпочавши пошуки роботи, вона опинилась у новій реальності, якій не потрібні працівники, яким треба допрацювати до пенсії п’ять років, і Ґражина «…навіть не знає, як їй відкрити рота» [5, с. 3]. У схожій ситуації опинились і її колишні колеги – родина Мацьонгів і Ришарда Кароляк, бухгалтерка, водій, пані з відділу забезпечення, механік, працівниця складу та інші.

М. Щиґел у репортажі «Польща в оголошеннях» розкрив феномен газетного оголошення і його вплив на свідомість читачів. Здебільшого були оголошення кандидатів на різні роботи. Оголошення із заголовком «Молодий, привабливий чоловік шукає роботу токаря або компаньйона» починається автобіграфією найманця на роботу: «Мене звати Кшиштоф Локєтек, мені 22 роки, маю фах токаря. Відслужив у армії, отримую допомогу через безробіття, бо тут, у Мінську-Мазовецькому, управління праці не запропонувало мені жодного варіанту» [5, с. 18]. В іншій розповіді авторка хотіла знайти добрих людей. Її оголошення мало назву: «Якщо ти маєш зайвий одяг для хлопчиків 10 і 15 років, вишли, нам дуже важко. Коцьол Ядвіга, Вулька…» [5, с. 31]. І справді, знайшовся дарувальник у Варшаві і надіслав хлопчикам коробку з модними речами.

У розділі «1995: Польське душогубство» письменник звернув увагу на те, що економічна нестабільність країни призводить до соціальних сімейних зіткнень. Цей факт підтверджує професор соціології, автор «Атласу злочинності в Польщі», Анджей Сємашко: «ПНР чи Республіка Польща, кожне третє вбивство трапляється з причини родинного конфлікту. Щороку ми фіксуємо найбільше вбивств у родинах…» [5, с. 101]. Інший тип смертності, що трапляється, визначає ступінь аморальності людей. Вони здійснюють подібні вчинки «…з метою порахунків і помсти між кримінальними угрупуваннями, між спільниками по бізнесу, між кредиторами та боржниками. Насправді це тільки 5 % від усіх вбивств, але їхня кількість упродовж п’яти років систематично зростає» [5, с. 105].

М. Щиґел залучив до тексту аудіозаписи розмов із радіостанції «68, 03 FM». Процес відтворення реального життя в 90-ті роки відбувався в нічних прямих ефірах «Ніч з радіо для тебе» з четверга на п’ятницю, на початку 1995 року, коли радіостанція розпочала практикувати діалоги зі слухачами на різні соціальні теми. Під час одного з ефірів – «Часи, в які ми живемо, більшою мірою нас надихають чи пригнічують?» діалог ведучого зі слухачами був схожим на приватну розмову з психологом, яку могли почути в різних куточках країни. «Одразу ж зателефонував чоловік, який почав доводити, що нова Польща дає нові можливості…» [5, с. 77], але були й такі, що не висловлювали слів захоплень. Історія Еви Моляк стосувалася загостреної ситуації в її житті: «Я часто не можу заснути, бо мене доймають проблеми, – представилася вона слухачам. – Я мешкаю на Урсинові. – Вас нові часи надихають чи пригнічують? – спитало радіо. – Я сама виховую доньку. Вона замовкла. – Я вже другий день нічого не їла… – глибоко зітхнула» [5, с. 78]. Показово, що функції ведучого метонімічно перебрало на себе «радіо» й завершило розмову багатозначною фразою, стимулюючи слухачів поділитись вільною вакансією для Еви: « – Я не вірю, що немає, – сказало радіо» [5, с. 78]. І така фраза не поодинока: «Радіо його похвалило» [5, с. 77], «Радіо висловило захоплення» [5, с. 77], «Радіо з розумінням киває головою» [5, с. 92].

У Польщі в 90-х роках утворився найбільший і найдинамічніший ринок «Amway». М. Щиґел у репортажі «1996: Забери нас до діаманта» відтворив не лише філософію успіху амвеївців, але й пригадав, як був співведучим Ґражини Торбіцької на щорічному з’їзді Amway Конвент’95: «Я знижую голос: – Що таке успіх? здійснення усіх мрій? Етап розвитку? Ґражина: – А МОЖЕ, ЛИШЕ МОМЕНТ У ЖИТТІ? МИТЬ ЗАДУМИ НАД ТИМ, ЩО БУЛО? Я трохи підвищую голос, збуджено: – ЯКИМ ПОВИНЕН БУТИ УСПІХ? ВИРІШАЛЬНИМ ЧИ ГРАНДІОЗНИМ? <…> Я кричу: – ЧИ СЕКТОР А ВВАЖАЄ СЕБЕ ЛЮДЬМИ УСПІХУ!!!??? Із зали: – ТАААААК!..» [5, с. 230–231]. Автор мав на меті показати, які маніпулятивні стратегії застосовують керівники фірми, щоб змотивувати працівників компанії.

О. Криштопа – український письменник і журналіст, переможець Всеукраїнського конкурсу художнього репортажу. Його погляд на історію та проблеми в посткомуністичний період репрезентують інакше ставлення. Книга О. Криштопи «Ліхіє дев’яності: Станіславський феномен» – це четверта книга з серії про дев’яності роки, в основі сюжету якої – історія західного регіону України. Книга складається з 13 розділів. Автор підкреслював, що «наприкінці вісімдесятих з’явилося відчуття свободи» [2, с. 219].

О. Криштопа, на відміну від М. Щиґела, спогади про 90-ті роки розпочинає не з матеріалів чи записів, а з особистих спогадів і розмов із яскравими представниками цієї доби. Уточнення, викликані авторською позицією, і переосмисленням, додають роз’яснень деяким місцям: «І от я знову на цьому ж вокзалі: приїхав у рідне місто, щоб написати книжку про дев’яності. Старі чеські тролейбуси ще точно пам’ятають ті часи – вони курсують з вісімдесятих» [2, с. 6].

У розділі «Згадати все» письменник нібито розпочинає діалог із читачами, ставлячи риторичні запитання: «Як написати книжку і про те, чого вже не існує, і при цьому не скотитися до белетристики? Де вони – ті дев’яності в Івано-Франківську?» [2, с. 1]. Його хвилювала тема безробіття. В Україні вона набувала інших форм, одна з яких і тепер є масовою – заробітчанство, а вокзал був тим місцем, де все починалось і завершувалось: «Тато мовчав і неспокійно роззирався. Він збирався на заробітки до Словаччини» [2, с. 3].

За словами автора, «є дві версії щодо хронології дев’яностих…» [2, с. 18]. Це версії Ю. Андруховича і Т. Прохаська. Тривожний настрій огортав суспільство, як пригадував патріарх Бу-Ба-Бу Ю. Андрухович: «…повальна інфляція, девальвація. Починається лавиноподібний процес масового зникнення всяких товарів. Вони і до того зникали, але тут воно перетворюється на масовий ажіотаж здобування доларів» [2, с. 21].

Т. Прохасько коментував: перший етап незалежності характеризувався тим, що було «дуже тяжко економічно жити, і повалилися всі основні схеми, як жити і що робити. І це, насправді, тривало аж так до середини дев’яностих. Я би так сказав, до 94-го чи 95-го» [2, с. 22–23]. На другому етапі уявлення про іншу модель поведінки виникає одночасно з терміном «державотворення», а «кумедність того періоду полягала у значній цінності так званих державотворчих процесів» [2, с. 23]. Т. Прохасько констатував, що українці вигадували простіші шляхи заробітку, тому «… з’явилося страшенно багато людей, які перестали працювати там, де вони починали і збиралися закінчити своє життя» [2, с. 24].

О. Криштопа правдоподібно відтворив діяльність івано-франківської мафії, яка діяла за межами міста й нелегально переправляла до Праги українців до клубів. Методи представників злочинних угрупувань вирізнялись жорстокістю: «саме вони тероризували чи контролювали (як то можна сказати?) наших людей у Празі й на кордоні» [2, с. 169]. Українці теж намагалися заробляти в Україні, пропонуючи людям рідкісних черв’яків. Т. Прохасько згадував: «… контора, яка їх привозила, стверджувала, що нібито ті страшенно облагороджують ґрунт» [2, с. 276]. Одним із найрозповсюдженіших способів заробляння грошей було «кидання»: «цілі угруповання спеціалістів, які власне, так робили: щось пропонували, брали гроші, а потім – десь щезали» [2, с. 276]. О. Криштопа узагальнив, що «немає ностальгії за дев’яностими. Вони були і веселі, і сумні» [2, с. 300].

Отже, художні репортажі М. Щиґела й О. Криштопи демонструють типологічну близкість українських і польських реалій (безробіття, злочинність, соціально-економічні проблеми), які спіткали країни у посткомуністичну епоху. Перспективним є аналіз українських літературних репортажів у контексті теми.

Література

1.            Іващук А. Варіативність інформаційних жанрів у сучасній українській пресі : автореф.                    дис.… канд. наук із соціальних комунікацій : 27.00.04. Київ, 2009. 17 с.

2.            Криштопа О. Ліхіє дев’яності : Станіславський феномен. Київ : Темпора, 2016. 306 с.

3.            Чермінська М. Автобіографічний трикутник. Свідчення, сповідь і виклик. Теорія літератури в Польщі. Антологія текстів. Друга половина ХХ – початок ХХІ ст. / Упоряд. Б. Бакули; За заг. ред. В. Моренця; Пер. з польськ. С. Яковенка. Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. С. 397–428.

4.            Шеремет О. Літературно-теоретичні традиції польського репортажу. Від бароко до постмодернізму. Дніпро : Ліра, 2012. Вип. 17. С. 64–69.

5.            Щиґел М. Неділя, що відбулась у середу / пер. А. Бондар. Київ : Темпора, 2013. 316 с.

6.            Якубовська-Кравчик К. Дитинство у контексті історії. Слово і час. 2020. № 1(710). С. 51–61.

7. Яремчук О. Маріуш Щиґел : «Треба дивитися серцем». URL : http://litakcent.com/2016/05/04/mariush-shhygel-treba-dyvytysja-sercem/ (дата звернення : 31.08.2020).