Богданова Анастасія Сергіївна, студентка магістратури Запорізького національного університету «Національна пам’ять у романі Л. Кононовича «Чигиринський сотник»

 

Богданова А. С.

студентка магістратури

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

 

НАЦІОНАЛЬНА ПАМ’ЯТЬ У РОМАНІ Л. КОНОНОВИЧА «ЧИГИРИНСЬКИЙ СОТНИК»

 

Одним із головних завдань української нації є відновлення та збереження національної пам’яті, заповнення історичних лакун у свідомості, осмислення помилок і негативного досвіду минулих поколінь, щоб не допустити їх повторення в майбутньому.

Повага до національної пам’яті проявляється в різних контекстах, однак вирішальною завжди є реакція загалу. Наприклад, іронічний погляд на якусь травматичну для соціуму сторінку минулого замість терапевтичної рефлексії може викликати загальне обурення, а от переведення історичних подій у площину фантастики й ірреальності навпаки – зазвичай сприймається схвально та із зацікавленістю. Актуальність поданої теми пов’язана з різноманітністю способів відновлення й осмислення подій минулого та збереження неупередженого ставлення до них.

Художня література формує особливий простір, де факти й постаті оживають, стають ближчими сучасній людині, котра хоч і не може сприйняти їх повністю (цьому стають на заваді різні ідеологічні, культурні, соціальні межі), але, «підігріта» захопливим сюжетом і виразними персонажами, мимохіть засвоює представлену в художньому тексті точку зору й отримує поживу для самостійних роздумів.

Історична белетристика визнана безперечним способом нагадати суспільству про важливі речі й цінності, однак їй можуть скласти конкуренцію альтернативноісторичні та фентезійні твори, в яких у достовірний контекст уплітаються магія, незвичайні явища, народні вірування та інші елементи ірреального. Прикладом цього є роман Л. Кононовича «Чигиринський сотник». У фантастичний сюжет про подорож малого Михася і його старшого товариша Обуха гармонійно вписана історія козаччини до того, як Богдан Хмельницький був проголошений гетьманом України.

Мета статті – визначити, як у романі «Чигиринський сотник» утверджується ідея збереження національної пам’яті. Поставлено такі завдання: 1) дати визначення феномену національної пам’яті; 2) дослідити жанрові особливості роману; 3) проаналізувати репрезентацію минулого в фентезійному творі.

Роман «Чигиринський сотник» був об’єктом дослідження Т. Мегері, В. Ніколаєнко, О. Смирнова, а також здобув високу оцінку критиків І. Бондаря-Терещенка, В. Герасим’юка, О. Забужко. Однак до цього часу ніхто не досліджував специфіку вираження національної пам’яті в романі.

Існує немало синонімічних назв і визначень для цього феномена: в різних джерелах зустрічаються терміни «історична пам’ять», «народна пам’ять» тощо. Наприклад, Р. Гула зазначає: «Історична пам’ять відіграє особливу роль у формуванні національної самосвідомості та національної самоідентифікації індивіда та групи в процесі створення політичної нації» [1, с. 51]. Це своєрідний онтологічний вимір, у якому тісно поєднуються минуле, сьогодення й майбутнє. Національна пам’ять вбирає різні події, формуючи їх у різні групи, що суспільство умовно ділить на позитивний і негативний досвід, відповідно, виявляючи до них різне ставлення.

Л. Зашкільняк подає таке визначення історичної пам’яті: «Це здатність людського розуму зберігати індивідуальний та колективний досвід міжлюдських взаємин і формувати на підставі цього досвіду уявлення про історію як таку та своє місце в ній. Фактично історична пам’ять – це наявна інформація для соціальної ідентифікації особистості і спільноти» [цит. за 1, с. 51]. Зважаючи на історичні перипетії й травматичний колоніальний досвід, українська національна пам’ять є неоднорідною, мовби розфокусованою. З одного боку, суспільство загалом має уявлення про певні віхи, особистостей, що здійснили значний внесок у творення незалежної держави, тощо; але, з іншого боку, не всі готові приймати деякі сторінки минулого та розуміти вибір, зроблений певними особами в минулому. Це спонукає митців звертатися до історії навіть у контексті фантастичного твору, щоб читач міг подивитися на звичний факт з незвичайної точки зору, обміркувати та зробити висновки для себе.

Л. Кононович звернувся до теми, не надто популярної в літературному дискурсі. Назва «Чигиринський сотник» викликає асоціації з першою третиною XVII cт., коли Богдан Хмельницький повернувся із лав низового козацтва до Чигирина, де обійняв посаду сотника. Це – предтеча національно-визвольної війни українців проти польської експансії. Історичність поєднується із фантастичними персонажами та обставинами, що дозволило більшості критиків назвати його «козацьким фентезі», хоча бурлескне змалювання дійсності, гротескність у характеротворенні й відкритий фінал дозволяють трактувати його як химерний роман.

На перший план роману виходить пригодницька подорож головного героя Михася та характерника Обуха, що починається на лівому березі Дніпра, на Січі, а завершується в Чигирині – майбутній козацькій столиці. Незважаючи на гумористичні вставки з життя на Січі та авторські комічні інтерпретації відомих сюжетів і образів, головна мета Михася є не надто веселою. Один із мерців, яких Михась мусить відправити на той світ за допомогою Троянового Ключа, говорить: «Коли прийде чорна година для України, то найменшого в роду знайде Троянів Ключ і мусить він із ним іти в Україну, щоб одмінити лихо! Замкнеш ти коло Дажбоже, і останній буде тим, хто запалить всю Україну!» [2, с. 173]. Письменник апелює до трагічної сторінки української історії, але пробує відтворити її не в реалістичному, а у фантастичному ключі. Головний герой мусить передати артефакт Богданові Хмельницькому, який хоч і ввійде в історію як провідник національно-визвольної за незалежність України та визнання її на міжнародній арені, проте допустить кілька фатальних політичних помилок – наприклад, візьме участь у Переяславській раді 1654 р., у результаті чого був утворений згубний військово-політичний союз Гетьманщини й Московського царства.

Специфіка відтворення національної пам’яті в романі в тому, що герой та його оточення знають: завершення місії призведе до жахливих наслідків, але при цьому ніхто не намагається перешкодити здійсненню давнього пророцтва. Помічник Михася Обух бачить майбутнє, проте не здатен його змінити: «Настане така пора, коли обплутають усю землю дротом, а в небі залізні птахи будуть літати… Заженуть пани люд Дажбожий у неволю, загатять Дніпро і пороги затоплять, що й сліда не зостанеться! Не буде ні Січи, ні Великого Лугу – житимуть на сих берегах москалі та німота, а козацькі діти будуть московщиною цвенькати…» [2, с. 206].

Географічні образи поглиблюють уявний зв’язок читача із художньою дійсністю та викликає в його пам’яті згадки чи асоціації з історичними подіями. Герої рушають із лівобережної Січі до Чигирина, минаючи топоси, які в народній пам’яті тісно пов’язані з історичним контекстом – наприклад, Микитин Ріг (Нікополь), Біла Церква, Дике Поле, Кам’яна Могила, Дніпрові пороги. Єдність реалістичного й фантастичного планів забезпечує складність часопросторової організації, композиційно-сюжетну неординарність і оригінальне звучання роману.

Прагнучи відтворити національний колорит і зберегти казковість художньої дійсності, письменник творчо інтерпретує історіографічні та етнографічні джерела. Про це свідчать численні позасюжетні елементи – народна топоніміка краю («Дід-поріг, що Ненаситцем прозивається, а за давнини звали його Неясить-поріг!.. Дванадцять лав у сьому порозі – Рвана, Служба, Гостренька, Одинцевська, Рогіжна, Юрова, Булгарська, Богатирська, Довгопола, Козяча, Мокрі Кладі й Рогата» [2, с. 207], напівлегендарні розповіді й перекази про місця та події: «Отсе тут, сину, ступив за землю батько Троян, коли образ Матінки Лади приніс у білий світ. Щоб пам’ятали люди про це, спорудив він тут свій храм, що зараз Кам’яною Могилою прозивають» [2, с. 153]. У поетичних описах Лівобережжя вбачаються алюзії на стародавні перекази про велич і багатство Дніпра, записані етнографами: «Дивиться малий козак, а внизу Дніпро сяє, немов шаблюка зі щирої криці, пороги клекочуть сивою піною, а он і Микитин Ріг видніє. Звіроти кишить у Дикому Полі сила-силенна, птаства у плавнях цілі хмари, річках такої риби, що й дна не видно... Не думав і не гадав малий козак, що такий багатий край запорозький!» [2, с. 150]. Такі перекази про минуле вливаються в загальне звучання роману, підтримуючи його фольклорно-фантастичну тональність.

Можна сказати, що митець творить авторський міф на основі національної історії та усної народної творчості. Зв’язок із реальною історією підкріплюють оптичні образи, що концентрують загальнонародні уявлення про Січ і козацтво. Наприклад, Михась побачив фортецю, попід якою «юрмилися ріжні шинки, ятки, комори, хати, а то й просто кучі, заплетені з лози і сяк-так обмащені глиною, – то було січове передмістя, де жили крамарі, ковалі, шевці та всякі заброди, котрим доступ у середмістя був заказаний. Був тут і базарний майдан, де по суботах та неділях відбувався ярмарок» [2, с. 62]. Збірний образ низового козацтва, вочевидь, відповідає документальним згадкам – адже відомо, що воно жило значно скромніше, ніж реєстрове: «А як почав Михась козаків розглядати, то аж зачудувався: босі всі, замурзані, мов чорти, і такі обдерті, що лата на латі світить. І вечеря скупенька була: як виїли куліш із дерев’яних ночов, то принесли кашовари печену рибу, котрої дісталося кожному всього по одній» [2, с. 68]. Описи зовнішності героїв, їхніх поведінки та звичаїв – тобто усього, що визначає історичність поданого твору – відповідає тогочасним реаліям і формує в читача краще уявлення про художню дійсність.

Л. Кононович опоетизовує згадки про історичні події, так що в загальному контексті вони сприймаються як стилізація під народний переказ. Наприклад, із цього уривка зрозуміло, що йдеться про повстання Северина Наливайка у Речі Посполитій 1594–1596 рр.: «Почали балакати люде, що встав такий гетьман, як ото Наливайко, і буде заводити козацьке право по всій Україні. Коли ж і ляхи піднялися – прийшов гетьман Потоцький із військом та арматою і отаборився коло Білої Церкви. Стало тоді видно, що заноситься на велику колотнечу» [2, с. 15]. Крім того, автор уводить у художню канву власні інтерпретації історичних постатей – напівлегендарного Северина Наливайка («…Встав такий гетьман, як ото Наливайко, і буде заводити козацьке право по всій Україні» [2, с. 26]), Максима Кривоноса, Івана Богуна («Хто ж Морозенка, Богуна та Кривоноса не знає! Се ж перві лицарі на Вкраїні. Не був би я козак, якби за них не чув» [2, с. 116]). У цих образах втілено еталонні риси козацтва, і хоча вони здаються дещо одновимірними, проте виконують важливу функцію, доповнюючи художній світ та актуалізуючи окремі аспекти національної пам’яті.

Образ Дмитра Байди-Вишневецького представлено здебільшого з опоетизованої, легендарно-міфологізованої точки зору, у той час як образ Яреми витримано в традиційно пропольському ключі. В інтерпретації Л. Кононовича онук Байди хоч і проводить украй жорстоку політику, але при цьому виявляє позитивні риси: «Стільки праці вклав я у цей дикий край, у ці неходжені землі, де лише звірота водилася та ходили татаре по ясир! Скликав я людей на  слободи, села заселяв, міста будував, мурував церкви та монастирі... Вся Польща і Литва їсть наш хліб...» [2, с. 345]. Вбачається спроба автора показати внутрішній світ персонажів і мотивацію їхніх учинків, що достатньо поглиблює психологічність роману й відкриває шлях до читацьких рефлексій.

Отже, національна пам’ять – це своєрідний онтологічний вимір, у якому тісно поєднуються минуле, сьогодення й майбутнє. Вона вбирає різні події, формуючи їх у різні групи, що суспільство умовно ділить на позитивний і негативний досвід, відповідно, виявляючи до них різне ставлення. Репрезентація національної пам’яті останнім часом стала популярною не лише в історичних, а й синкретичних творах – наприклад, у «козацькому фентезі» Л. Кононовича «Чигиринський сотник». Неоднорідна жанрова структура, розгалужений інтертекст, бурлескність і комічність дозволяють трактувати його як химерний роман.

Незвичайна подорож Михася поєднується із витвореним Л. Кононовичем міфом про предтечу Гетьманщини. Крім актуалізації історичних фактів, на котрих базується сюжет, міф також спонукає читача до роздумів над сучасним ставленням до історії, національних цінностей, етичних засад тощо. Минуле неможливо змінити, але його слід прийняти й взяти ті важливі уроки, що воно дає наступним поколінням – ось одна із головних ідей роману. 

Література

1.   Гула Р. В. Політичний міф і історична пам’ять. Наукові праці МАУП : зб. наук. праць. Серія : Політичні науки. Київ : Міжрегіональна академія управління персоналом, 2017. Вип. 1. С. 49–55.

2.   Кононович Л. Чигиринський сотник. Львів : Фабула, 2016. 528 с.

3.   «Чигиринський сотник» Кононовича: Національне як фантастичне : https://cutt.ly/XgqYJw9 (дата звернення: 05.10.2020).