Ольшанська Олена Олексіївна, аспірантка Запорізького національного університету «Архетип Хортиці у творчості М. Брацило»

 

Ольшанська О.О.

аспірантка

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Стадніченко О.О., канд.філол.н., доцент

 

АРХЕТИП ХОРТИЦІ У ТВОРЧОСТІ МАРИНИ БРАЦИЛО

   «Ми великою мірою визначаємося тим, звідки ми родом. Ми – те, що нас оточувало з дитинства…» – писала М. Брацило у вступній статті на персональному сайті [3]. Своїм місцем сили, джерелом свого натхнення авторка називала острів Хортицю. Саме тут минули дитячі та юнацькі роки поетеси. Навіть назву своїй першій поетичній збірці, що вийшла друком 1995 року, М. Брацило дала промовисту – «Хортицькі дзвони». Однак не лише в ранній поезії, а й надалі образ віковічної Хортиці посідав у доробку мисткині чільне місце.

Життєвому і творчому шляху поетеси присвячені роботи таких авторів: О. Стадніченко, А. Рекубрацький, П. Юрик, В. Жилінський, І. Кушніренко, Ф. Штейнбрук та ін. Проте сучасному літературознавству бракує ґрунтовних критичних досліджень лірики М. Брацило, позаяк на сьогодні феномен творчості «першої україномовної ластівки зросійщеного Запоріжжя» [2, с. 209] досліджено лише на рівні рецензій, відгуків та критичних статей на окремі видання.  

У віці 16 років М.Брацило написала вірш «Хортиця», який згодом увійшов до збірки «Хортицькі дзвони» та став, як стверджує О. Стадніченко, справжньою поетичною візитівкою мисткині [4, с. 37]. Лірична героїня цієї поезії відчуває себе природною частиною часопростору Хортиці, вона зізнається: «Я зроду тут живу / В зеленому дзвінкому пантеоні» [1, с. 20]. Таким чином вона підкреслює міцну духовну закоріненість у рідну землю та ментальне єднання з попередніми поколіннями. Провідником, способом зв’язку, забезпечення тяглості поколінь та збереження пам’яті виступає саме острів Хортиця. «Яке над нею осiянне плесо, / Якi у серцi спалахи сторiч! / У пам’ятi – iконостас облич, / Я єсмь сама ця пам’ять безтiлеса» [1, с. 20] – так лірична героїня наголошує на значущості свого місця та своєї ролі в коловороті життя, співвідносить себе сучасну із цілим «іконостасом облич» минулого. Бачимо тут і пошану до пращурів, і звеличення подвигів попередніх поколінь, і відчуття гордості за приналежність до своєї землі, своєї історії. Більше того, лірична героїня не лише усвідомлює важливість тяглості поколінь та збереження спогадів. На її думку, відбувається взаємний, двосторонній процес обміну енергією між сучасним поколінням та поколіннями пращурів, які можуть помолитися, а отже підтримати тих, хто живе нині: «Потомляться – їм душу дам нову, / I хай затиснуть грудочку у жменi, / Хай в чужинi помоляться за мене… / Я не молюсь. Я зроду тут живу» [1, с. 20]

Цілком справедливо можна припустити, що М. Брацило у вірші «Хортиця» висловлює власні світоглядні позиції, адже авторка й сама, як лірична героїня її творів, надзвичайно пишалася тим фактом, що вона виросла саме на Хортиці.

Попри те, що у творчому доробку поетеси багато віршів на історичну тематику, образ Хортиці напрочуд яскраво розкривається у філософській та  інтимній ліриці. Наприклад, у поезії «Я до тебе вустами шерхлими», де порушується проблема самоідентифікації ліричної героїні та пошуку місця в житті («Хто ця жінка? – / Питаю у дзеркала / Але дзеркало все мовчить» [1, с. 123] ), острів зображено не як неживе тло, а як своєрідного учасника подій, до того ж доволі активного. Змальовуючи образ Хортиці, авторка застосовує прийом персоніфікації, олюднюючи природу: «Зорі падають, зорі котяться / Час бажань уже на порі / Їх долонями ловить Хортиця / І викупує у Дніпрі»  [1, с. 123] Якщо встигнути загадати бажання, доки падає зірка, то воно неодмінно здійсниться – так стверджує народна мудрість. Лірична героїня поезії перебуває в ситуації невизначеності. Вона має багато мрій, бажань і сподівань, однак відчуває, що зараз вони не справдяться: «А з бажаннями зачекаємо. / Потім здійсняться. Ще не час» [1, с. 123]. Символічно, що допоки щасливі зірки не приносять здійснення бажань героїні, «їх долонями ловить Хортиця» – таким чином підкреслюється сакральність цього місця.

У вірші «Ми кохали так світло і просто» Хортиця виступає не персоніфікованим учасником подій, а лише тлом для історії стосунків двох закоханих. Однак ми дізнаємося про це лише опосередковано, через згадку чорного каменя: «Не зурочив нас чорний камінь, / Не накрило крило імли. / Всі розлуки були стежками, / Що до зустрічі нас вели» [1, с. 114]. У примітці до вірша сама авторка пояснює читачеві, що чорний камінь (ймовірно метеоритного походження) розташований на Хортиці, таким чином власноруч окреслює місце розгортання змальованих подій.

Отже, архетипний образ Хортиці у поезіях М. Брацило може виступати і як тло для зображуваних подій, і як персоніфікований учасник. Як зазначала сама авторка, острів (разом зі степом та морем), є для неї місцем сили, місцем, де вона відчуває себе вдома. Тож, невипадково цей архетип посів чільне місце в творчому доробку мисткині, ілюструючи втілення в поетичних текстах її світоглядних позицій.

Література

1. Брацило М. А. Зоряна криця. Вибране. Лірика. Запоріжжя : ЗНУ, 2019. 162 с.

2. Брацило М. Я зроду тут живу..: Рання лірика, спогади сучасників. Запоріжжя : Дике поле, 2018. 248 с.

3. Брацило Марина – персональний сайт сучасної української поетеси. URL: http://www.bratsylo.com.ua/ 

4. Медко О.О., Стадніченко О.О. Література Запорізького краю: хрестоматія творів кінця ХХ – початку ХХІ ст. Запоріжжя : Дике поле, 2019. 480 с.