Ткаченко Марія Русланівна, студентка магістратури Запорізького національного університету «Архетипний образ гори в романі М. Кідрука «Де немає Бога»

 

Ткаченко М. Р.

студентка 2 курсу (магістр)

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Костецька Л. О., к. філол. н.

 

АРХЕТИПНИЙ ОБРАЗ ГІР У РОМАНІ М. КІДРУКА
«ДЕ НЕМАЄ БОГА»

 

Українська література здавна приділяє увагу природничим образам, вкладаючи у кожен з них найрізноманітніші смисли. Часто письменники та поети трактують природні явища з точки зору міфології, релігії або фольклору.

Не можна оминути одного з найголовніших складових української та світової етнокультур – образу гір. Символізм гір включений у загальну ієрархію релігійного простору, а також традиційну українську символіку.

У давнину українці вірили, що Бог мешкає в горах. Образ гори доволі часто зустрічається у Святому Писанні: на горі зупинив свій ковчег Ной, на горі Мойсею явились Десять заповідей, та й сам Ісус Христос полюбляв проповідувати в горах. До того ж, за міфологічними віруваннями, грецькі боги на чолі з Зевсом також мешкали на горі – славнозвісному Олімпі.

Спростувати ці гіпотези та домисли спромігся український письменник М. Кідрук однойменним романом «Де немає Бога».

У міфології багатьох народів гора має сакральні риси. Гори в уявленнях язичників були пов’язані з космічним світом богів та божественних предків і складали один із головних елементів переправи до «іншого» світу [1, с. 112].

У свою чергу, в традиційній українській символіці гора позначає перешкоди, труднощі, тугу, печаль, багатство, недосяжну кохану людину тощо [2, с. 144].

Гора сприймається як сфера духовних підйомів, спілкування з небесними духами, місце для високих думок і станів. Гора виступає антиподом рівнині. Це – місце відлюдництва, місце паломництва, відречення від світу, місце народження й смерті, сфера світла у протилежність долині темряви.

Господь у Старому Завіті підтвердив, що природна символіка гір відповідає Його задумам, оскільки часто Він з’являвся на вершинах гір. Від Авраама Вседержитель зажадав: «Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісаака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній з гір, що про неї скажу тобі» (Бут. 22, 2). На горі Хорив Господь, що промовляв із вогняного тернового куща, наказав Мойсеєві місію визволення з єгипетської неволі Ізраїля (Вих. 3, 2–15), а на горі Синай серед блискавиць та громів передав Ягве своєму народові заповіді (Вих. 19, 2–25). Коли ж дванадцять племен оселилися на Обіцяній Землі, Бог вибрав за часів Давида на місце Свого перебування гору Сіон, яка пізніше називалася, за часів вавилонського полону, горою Моріа, на котрій цар Соломон збудував величний єрусалимський храм.

У земному житті Ісуса Христа гори відігравали особливо важливу роль та вказували на духовні вершини, на які Він прагнув запровадити Своїх учнів; наче хотів підкреслити піднесеність власних учинків і слів символікою оточення, в якому їх здійснював та проголошував. Син Божий не лише часто відходив на молитву у віддалені місця, в гори, але також на горі проголошував основні заповіді своєї науки (Мт. 5, 1 і далі), на горі вибрав дванадцятьох апостолів (Мр. 3, 13 і далі), на вершині Табор преобразився (Мт. 17, 2 і далі), на Оливній горі розпочав, стривожений суто людським страхом перед смертю, свої страждання (Лк. 22, 39 і далі), на Голгофі виконав свою сотеріологічну місію. Також гора була свідком вознесіння Господа на небо (пор.: Дії 1, 12).

Попри усі біблійні мотиви гір, М. Кідрук подає свій сенс і символ гірських масивів. У романі «Де немає Бога», гори – це символ труднощів та неможливості чогось досягти. Герої або долають їх, або гинуть, так і не дійшовши до переможного кінця.

Уперше з гірськими масивами персонажі та читач зустрічаються після падіння літака на гору Гашербрум, неподалік Пакистану. Ще під час наближення транспортного засобу до гірського масиву пілоти вже готувалися до смерті над наростаючими злісними каменями: «Гора! Гора! – Амір Бахтіяр тицяв рукою у моторошно сіре кам'яне ікло, що швидко виростало у вікні» [3, с. 209].

Серед тих, хто вижив в авіакатастрофі – українка Анна, росіянин Єгор, німецький політик, американський футболіст, ізраїльська лікарка, іранська дівчина та папський кардинал. Оскільки літак міг впасти з гори кожної секунди, пасажири вирішили не лишатися в ньому, а шукати порятунку в горах. Проте, дивлячись на довкілля, майже ніхто з тих, хто вижив, не мав надії на майбутнє: «Носова частина лайнера, звідки щойно вибрався [Парамонов], застрягла над прірвою на західному схилі вузької сідловини, що сполучала два іклоподібні піки. Нижчий із піків – на південному заході – здіймався над сідловиною не більш як на півметра. Вищий – майже просто на північ – починався порівняно пологим кам'яним пагорбом, до підніжжя якого тулилася понівечена кабіна "Боїнга", зате потім підносився до неба ледь прямовисно. На його сплюндрованому вітром і випаленому сонцем схилі було зовсім трохи снігу. Сідло, що завширшки не перевищувало кількох десятків метрів, на сході обривалося прірвою, напевно, такою самою глибокою та стрімкою, як та, що  підпирала його із заходу, хоча звідти, де стояв Парамонов, побачити дно було неможливо» [3, с. 218].

Із сюжету роману стає зрозуміло, що гори – це велика сила, яка самостійно вирішує: дарувати життя чи забрати його. З ними не можна жартувати і грати в погані ігри. Їх неможливо розгадати та передбачити подальші дії. Єдиний варіант, що залишився гірським полоненим – грати за правилами цього місця.

Довершують цей образ влучні описи пейзажу, що простягається перед пасажирами: «Укриті льодом вершини, зливаючись із небом, відсвічували холодною синявою – небо неначе збігало ними до землі» [3, с. 222]; «Далеко внизу, розриваючи пласти сивого льоду, на поверхню вилазили відшліфовані льодовиком камені; далі за проваллям в усі боки розбігалися страхітливі гірські пасма – призахідне сонце висікало цілі пригорщі іскор на вершинах кольору неба» [3, с. 223]; «Розріджене повітря мертво застигло над скелями. Безмовність порушувало лиш ледь чутне потріскування каміння, що випльовувало в порожнечу накопичене протягом дня тепло, та глухий скрегіт спресованого льоду» [3, с. 248]; «Вона бачила важкі хмари, котрі, немовби ховаючись, товклися в западинах між хребтами. Їхні черева продиралися крізь болотяні ліси й забрьохалися, безповоротно втративши цнотливу білизну» [3, с. 284].

Оскільки літак застряг надто високо, до цього місця не могли долетіти рятувальні гелікоптери: «–Гелікоптери не підіймаються вище за чотири з половиною тисячі метрів. Якщо тут хтось і з'явиться, то тільки пішки. Рятувальники можуть тільки прийти сюди, але не прилетіти, розумієш?» [3, с. 232]. Одного разу поблизу місця катастрофи пролітав гелікоптер. Пілот «Боїнга» Єгор Парамонов щиро здивувався цьому, та не дарма. Зігравши не за правилами гір, екіпаж гелікоптера допустив грубу помилку. Авіатранспорт розбився об скелі, тільки-но піднявшись на недопустиму висоту.

Майже усіх героїв твору охопила повна зневіра, окрім папського кардиналу. Сподіваючись на підтримку Бога, він завів відповідну розмову з присутніми, отримавши від російського пілота гнівну відповідь: «–Будете далі говорити мені про Бога? – Парамонов здійняв над головою ліву руку, та через покручені пальці здавалося, що замість показувати в небо, росіянин готується зацідити в зморшкувате кардиналове обличчя. – Там нікого немає, ніхто нас не  слухає, але якщо раптом цей ревнивий і кровожерний вилупок таки існує, я не вірю, що він дослухається до наших молитов!» [3, с. 372].

Вже у цей момент, автор вустами персонажів почав доводити, що у горах немає Бога. Якщо він усе ж таки й існує, то навряд чи комусь вдасться його побачити на власні очі.

Атеїстичні настрої висловлював Єгор Парамонов і під час розповіді про похід групи альпіністів на Пік Перемоги (вершина гірської системи Тянь-Шань у Киргизстані). Тоді вижив лише батько російського пілота, якому вистачило морального здоров’я і сил, аби перемогти гірські умови.

Проте всі ці розповіді не позбавили кардинала Апшоу віри: «Бог не відступився від нього. Він показує шлях. Апшоу підвівся. Кров відринула від обличчя, зморшки стали наче тріщини. Потрібно вціліти, хай чого це вартуватиме, бо лише тоді все матиме сенс: і смерть його сестри, і життя Єгорового батька» [3, с. 426]. Занурившись у божевільні думки, Дюк Апшоу почав кидатись на іранську дівчинку, намагаючись влучити їх сокирою в голову. За неї заступилася українка Ганна, впавши через це зі скелі, і загинувши поряд з холодним тілом американського футболіста.

Гори забрали життя і німецького лікаря з російським пілотом, які насмерть замерзли у льодових ущелинах.

Згодом за тими, хто залишився на горі, прийшли альпіністи, врятувавши їх від холодної смерті. Кожному з пасажирів знадобилось кількатижневе лікування, але всі вони змогли продовжити жити, як і раніше.

Заключним момент став відліт кардинала Дюка Апшоу на Батьківщину для подальшої релігійної діяльності. Проте після усіх подій кардинал вже не був упевненим в тому, що Бог є: «Повертався туди, де давно немає Бога. Розказувати про те, що таке Бог» [3, с. 459].

Отже, як бачимо, М. Кідрук талановито розбиває стереотипний релігійний образ гори. Його опис і значення гірських масивів скоріше нагадує той, що був присутнім в українському фольклорі. Для автора гори залишилися лише піком труднощів, справитись з якими може далеко не кожен.

Анна Янголь могла би стати визнаним спеціалістом у сфері нанофізики. Пілот першого класу Єгор Парамонов міг би просунутися кар’єрною драбиною в російській компанії TransAsian. Кардинал Дюк Апшоу міг би стати Папою Римським. Ресивер Portland Invaders Лоуренс Ґрейс міг виграти найважливішу гру сезону у професійному американському футболі Супербоул. Депутат баварського ландтагу Олівер Морґенштерн міг очолити німецький уряд. Гелен Горовіц, можливо, витягувала б чимало життів у своєму відділенні трансплантології ізраїльського медичного центру. 

Врешті решт, кожен із них досяг вершини, щоправда, однієї на всіх і в буквальному значенні цього слова.

Література

1.     Войтович В. Українська міфологія. Київ : Либідь, 2002. 664 с.

2.     Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури : словник-довідник. Київ : Довіра, 2006. 703 с.

3.     Кідрук М. Де немає Бога. Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 476 с.