Шульга Олена Олексіївна, викладач Запорізького національного університету «Порівняльна характеристика образу Мотрони Кочубей в історичних повістях Р. Іваничука «Орда» і Б. Лепкого «Мотря»

 

Шульга О. О.

викладач

Запорізький національний університет

 

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗУ МОТРОНИ КОЧУБЕЙ В ІСТОРИЧНИХ ПОВІСТЯХ «ОРДА» Р. ІВАНИЧУКА І

«МОТРЯ» Б. ЛЕПКОГО

 

Історична постать Мотрони Василівни Кочубей першочергово відома завдяки її коханню до гетьмана Івана Мазепи. Історія взаємин юної красуні і 65-річного гетьмана на тлі трагічних історичних подій надихала багатьох письменників. Однак, відсутність достовірних історичних даних про життя цієї дівчини, численні чутки, легенди про неї, та її взаємини з набагато старшим Мазепою, зумовили створення різноманітних художніх образів Мотрі Кочубей в літературі. Ще однієї причиною цього явища є те, що, відтворюючи історичні реалії, висвітлюючи політичні дії Івана Мазепи, письменники просто не приділяли належної уваги художньому образу Мотрі (обмежуючись лише любовною лінією старого гетьмана до вродливої юної похресниці, не розкриваючи її характеру, подальшої долі).

Історичні повісті «Орда» Р. Іваничука і «Мотря» Б. Лепкого неодноразово розглядалися літературознавцями. Однак порівняльного аналізу образів головних героїнь не було зроблено, також не було розглянуто дані образи з позиції відповідності історичній правді про Мотрону Кочубей.

В історичних довідниках подається інформація про те, що Мотря Кочубей була наймолодшою донькою в родині генерального судді Василя Кочубея, народилася 1688 року на Полтавщині. Хрещеним батьком дівчинки був Іван Мазепа. У 16 років Мотря закохалася в 65-річного гетьмана Мазепу, з яким вперше зустрілася в родинному маєтку Ковалівці. З 1702 року гетьман був вдівцем, тому 1704 року посватав хрещеницю. Кочубеї відповіли відмовою. За наполяганням матері Любові Кочубей Мотрю було відправлено до монастиря. По дорозі до обителі дівчина втекла до Мазепи. Аби уникнути конфлікту, старий гетьман відіслав хрещеницю назад до батьків. Деякий час закохані таємно листувалися. Згодом Мотрю віддали заміж за Семена Чуйкевича. Відомо, що у подружжя народилося двоє дітей, донька і син Семен.

Після зради і страти Василя Кочубея 1708 року Чуйкевич з Мотрею залишилися на боці Мазепи. У 1709 році вони потрапили до московського полону, але були помилувані як родичі покійного Кочубея. За вироком суду Семена Чуйкевича заслали у Сибір; Мотря пішла за ним. За однією версією, після смерті чоловіка Мотря повернулася на батьківщину і дожила віку у Вознесенському жіночому монастирі в Пушкарівці під Полтавою. За іншою гіпотезою, з 1733 по 1736 рік ігуменею в Ніжинському Введенському жіночому монастирі була Меланія (черниці змінювали світські імена) Чуйкевичівна, яка після тяжкої хвороби померла 20 січня 1736 року. Дуже вірогідно, що це була Мотря.

Більшість історичних довідок подає інформацію, що Мотрона Кочубей народилась 1688 року, а отже на час сватання її гетьманом І. Мазепою у 1704 р. їй було лише 16 років. Однак, у дослідженні Павленка С., який ґрунтовно вивчав оточення гетьмана І. Мазепи, вказано, що в документах відсутня інформація про дату народження Мотрони та її вік на момент сватання гетьманом. Тому, на думку дослідника, це дискусійне питання, скільки насправді років було Мотрі на той час, можливо 20-22 роки, чи навіть більше [6, 291].

За даними дослідника Павленка С., у 1707 році Семену Васильовичу Чуйкевичу було, десь 35—37 років [5]. Ймовірно, що в такому віці він одружувався вже вдруге. Чоловік Мотрі на час одруження не мав впливового уряду, але був обізнаний в літературі, володів кількома мовами, був високоосвіченою людиною свого часу. З 1728 року Семен Чуйкевич управляв генеральною канцелярією, був призначений у числі «искусных и знатных персон» для перекладу «правных книг». У 1730 році згідно з вибором старшин Ніжинського полку він стає полковим суддею [5].

На думку Павленка С., подружнє життя Кочубеївни і Чуйкевича не було щасливим. Дослідник вважає, що саме Мотрона Чуйкевичівна з 1733 по 1736 роки була ігуменею в Ніжинському Введенському жіночому монастирі, а на цей час її чоловік, Семен Васильович Чуйкевич, був ще живий (помер після 1744 року). У 1738 році (за 2 роки після смерті ігумені Чуйкевичівни) Семен Васильович одружується (ймовірно, втретє) з удовою роменського міщанина Христиною [5].

В усіх художніх творах вказується, що причиною відмови гетьману І. Мазепі у сватанні Мотрони є заздрість Любові Федорівни Кочубей своїй доньці, майбутньому статусу гетьманші. Тому той факт, що Іван Степанович є хрещеним батьком Мотрони, стає формальним приводом для відмови.  У дослідженні історика Павленка С. наводяться інші причини. Дослідник вважає, що Василь Кочубей, який знав про намір І. Мазепи зрадити царя,  не вірив у перемогу гетьмана, передбачав люту розправу над усіма наближеними до Мазепи після його зради. Страх конфіскації усього майна і заслання до Сибіру, як родичів дружини гетьмана-зрадника, змусили Кочубеїв відмовити Мазепі у сватанні [6, 281].

Стає очевидним, що створюючи художні образи Мотрі, які подані в історичних повістях «Орда» Р. Іваничука і «Мотря» Б. Лепкого, письменники або не володіли всіма історичними даними про реальну постать М. Кочубей, або вільно користувались прийомом художнього домислу. У згаданих творах письменниками змальовано образ сильної молодої жінки, яка попри свій юний вік відіграла важливу роль в становленні української історії і змогла відмовитись від власного щастя і кохання до гетьмана Івана Мазепи, щоб не завадити його політичній діяльності. Поетично охарактеризувала стосунки старого гетьмана та молодої «батуринської красуні» Ковалевська О.: «Це була та любов, що не знає ні старості, ні якихось інших меж. Для нього ці почуття були викликом своєму вікові, а для неї вони стали можливістю визнати його мудрість» [3, 62].

Відомо, що Б. Лепкий дуже цікавився історією взаємин Мотрони і гетьмана , у 1914 році він написав драму «Мотря», рукопис якої згорів під час Першої світової війни. В історичній повісті «Мотря», яка вийшла друком 1926 року, Б. Лепкий приділив значну увагу характеротворенню героїні, адже художній образ Мотрони Кочубей є одним з центральних у творі. Перед нами постає вродлива дівчина, яка розуміє велич України у світі, усвідомлює, що за державу треба боротись.

В історичній повісті «Мотря» Б. Лепкого показано три стадії трансформації образу Мотрі. На початку твору вона постає химерною, емоційною дівчиною, яку порівнюють з богинею Діаною. Далі перед нами образ зажуреної черниці, одягнутої у все чорне. На певний час піддавшись волі батьків, відмовившись від власних бажань, Мотря стає наче неживою. Наступна трансформація – статус коханої гетьмана, вона порівнюється із сонцем. Після усвідомлення і прийняття своїх почуттів до гетьмана, після важкої хвороби, Мотря наче стає іншою людиною, спокійною, врівноваженою, мудрою. Апогеєм цієї трансформації є виважене рішення відмовитись від власного щастя заради державотворчої місії гетьмана.

Цікавим є той факт, що гетьмана привабила не лише молодість і врода Мотрі, у ній він бачить соратницю, однодумця, цінує її мудрість і патріотизм. Б. Лепкий робить акцент на тому, що причиною їхньої взаємної любові відкриття один в одному колосальної внутрішньої сили, неординарності, однакового бажання жити у своїй власній, козацькій, державі.

В інтерв'ю В. Безушку Б. Лепкий висловив думку про те, що «в образах Івана Мазепи і Мотрі маємо проекцію на одну й ту ж особу — українського гетьмана» [1, 5]. Тому, змальовуючи у зовнішньому сюжеті Мотрю як гетьманову кохану, він прагне в її образі втілити ідею незалежності: «Вона його свято, його надія, що прийде великий день Воскресення, коли на цілій Україні заграють воскресні дзвони і брат брата обійме і ненавидячі себе зустрінуться словами: брате, сестро! ми вольні, вольні!» [4, 284]. Мазепа ж виступає носієм цієї ідеї.

У романі «Орда» Р.Іваничука образ Мотрі подано з погляду головного героя твору – вченого, протоієрея схимника Єпіфанія, улюбленця Мазепи. Його очима ми бачимо палаючий Батурин, а також Мотрю Кочубеївну, котра з матір’ю залишилася в Батурині. Мотря ніби прокинулась, побачивши Єпіфанія. Єдине, що хотіла знати – останні слова гетьмана перед від’їздом за Десну. У цьому прагненні – прояв незламних почуттів до гетьмана. У цих останніх словах гетьмана – обрамлення твору. На початку повісті змальовано наскільки важливими є ці слова, у кінці твору ці слова звучать, наче молитва: «Благословила вона мене на велике діло». Усвідомлюючи роль Мотрі в життя гетьмана, отець Єпіфаній говорить: «Хай не забуде Господь твого благословення в грядущих поколіннях» [2, 198].

У повісті «Орда» Р. Іваничука образ Мотрі Кочубеївни набуває святості, часом вона зображується наче святий образ Діви Марії, Мотря в романі є ідеалом національної чесності: «Спокійний, святий лик Мотрі, що сиділа на лаві під іконами, вибілене стражданням обличчя випромінювало всю її красу, наче б мала вона витекти нині вся до краплі. Мотря глянула на матір чистими очима, немов заспокоювала, що смерть — то не найстрашніше» [2, 9]. Якщо на початку твору перед нами світлий образ Мотрі, далі він представлений в іпостасі Діви-Лебедиці, у кінці твору простежується трансформація зажурену жінку в чорному: «сиділа в чорній хустині Мотря Кочубеївна. Вона дивилася сумними очима на ченця…» [2, 198].

Письменник Р. Іваничук приділяє значну увагу очам героїні, духовність, чистота душі жінки, її переживання змальовані саме через опис очей: «чисті очі», «обпекла його темінню чорних очей», «великі, затягнуті сльозою очі», «очі шаленого чорторию, що міняється синявою і густою зеленню», «очі ті, скаламучені тугою і ненавистю, впевненістю й погордою», «погляд, в якому ні на мить не затінився страх» [2].

У повісті «Орда» образ Мотрі перетворюється на ірреальний, який існує у свідомості отця Єпіфанія. Образ Мотрі підсвідомо ототожнюється у творі з образом Діви Марії. Слід зазначити, що основа образу Мотрі – традиційний образ української жінки, яка є берегинею і уособленням національної ідеї. Уявний образ «лебедиці», «Діви Марії» апелює до архетипної свідомості українців. В образі Лебедиці з’явилася Мотря Кочубеївна перед Єпіфанієм і розповіла про себе: «Полишивши свою лиху матір, дійшла до Полтави із своїм чоловіком генеральним суддею Чуйкевичем. Недовго жила з ним: перед битвою Чуйкевич перейшов на бік Петра… Я ж подалася в монастир» [2, 31]. Не матеріальний, а духовний план творення цієї іпостасі образу Мотрі простежується у визначенні її нелюдської природи: «Діва Лебедиця… не людина була вона, лише людською гідністю» [2, 34].

Художній образ Мотрі — це тип сильної людини, здатної протистояти фізичним та душевним болям. Така жінка може боротися, надихати інших, піднімати народ і вести за собою; може стати прикладом для інших. Її судження сказані спокійним тоном на тлі жорстоких розправ і вбивств є свідченням незламної сили духу: «Воля не може народитися в теплому запічку, вона завжди народжується в крові» [2, 9].

Таким чином, обидва письменники Богдан Лепкий і Роман Іваничук лише частково відтворили в художніх образах Мотрі історичні дані про Мотрону Кочубей. Богдан Лепкий в історичній повісті «Мотря» створив образ нової української героїні, освіченої, розумної, здатної віддано кохати і відмовитись від свого щастя заради вищої мети. Роман Іваничук в історичній повісті «Орда» метафорично зобразив Мотрю в образі Лебедиці, письменник зробив акцент на непорочності духовних чеснот героїні, втілив в ній найкращі риси української жінки. На чільне місце обидва письменники ставлять національну самоідентифікацію героїні, вона є свідомою українкою, вболіває за долю країни, свого народу і саме заради майбутнього Української держави, щоб не завадити політичній діяльності гетьмана Івани Мазепи відмовляється від нього, від свого щастя з ним.

Література

1. Безушко В. З розмови з Богд. Лепким, автором «Мазепи». Діло. 1930. № 4.6. С.5.

2. Іваничук Р. Орда. Львів : Просвіта, 1992. 199 с.

3. Ковалевська О. Іван Мазепа у запитаннях та відповідях. К.: Темпора, 2008. С. 62.

4. Лепкий Б. С. Мотря. Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2012. 480 с.

5. Павленко С. О. За кого 300 років тому назад Мотря Кочубей вийшла заміж. Режим доступу : http://svoboda.fm/culture/literature/189005-print.html?language=ru

6. Павленко С. О. Оточення гетьмана Мазепи : соратники та прибічники. Київ : Вид. дім «КМ Академія». 2004. 602 с.